Тонка організація мистецької свідомості дає можливість завчасно відчути найменші віяння у навколишньому світі, які лишаються непомітними для обивателів.
У центрі сюжету «Хайтарми» – льотчик Аметхан Султан, що був двічі нагороджений зіркою «Героя Радянського Союзу». Після боїв за звільнення Севастополя у травні 1944 року він отримує відпустку, під час якої їде в рідну Алупку. Саме у цей час на його очах і починається масова депортація.
«Хайтарма» стала першою кримськотатарською стрічкою, адже робота над нею була профінансована представниками цього народу. Проте це не перший ігровий повнометражний фільм, присвячений цьому народу. Першопрохідником на цьому поприщі став режисер Олександр Муратов, який у 2004 році випустив картину «Татарський триптих».
Під час прем’єри «…триптих» називали подією та досягненням. Однак у ті роки, коли в Україні знімали два-три повнометражних ігрових фільми на рік, – кожен з них можна було назвати в певному сенсі «подією».
В основу сюжету картини покладено три новели Михайла Коцюбинського: «Пути шайтана», «На камені» та «Під мінаретом», написані у 1905 році. Сюжети всіх трьох новел об’єднує бажання головних героїв пронести своє кохання через жорсткі реалії навколишнього світу.
Цікаво, що режисер «Хайтарми» Ахтем Сейтаблаєв свого часу зіграв у «Татарському триптиху» одну з ролей.
У стрічці відчувається ніжне відношення режисера до цього народу. Персонажі картини розмовляють кримськотатарською мовою. Ритуали та звичаї кримських татар показуються на екрані в усіх деталях. А етнографічна правда в окремих епізодах просто вражає. Зйомки картини проходили у Бахчисараї, Балаклаві, під Судаком та на Карадазі.
І «Хайтарма», і «Татарський триптих» лишилися маргінальними як за своєю тематикою, так і за своєю дистрибуцією. Вони не отримали належного кінотеатрального прокату. Прикро… Адже вони підіймають теми, які не зустрінеш у жодному іншому ігровому фільмі. Та якщо розцінювати їх художню якість, такий стан справ – справедливий.
В обох цих картинах кидається у вічі телевізійна (у найгіршому сенсі цього слова) естетика. Обидві вони не претендують на те, щоб прозвучати на весь світ. Адже їх художній рівень дуже далекий від ідеалу.
У картині Сейтаблаєва відчувається недосвідченість знімальної групи. А в картині Муратова – навпаки – «втомлена рука» літнього режисера.
Ще в січні цього року, перед тим, як над Верховною Радою Криму замайорів російський прапор, Ахтем Сейтаблаєв заявив про підготовку до роботи над новим фільмом про кримських татар. За словами режисера, стрічка задумується, як костюмована історична драма про Аліма Айдамака, кримськотатарського Робін Гуда. Зйомки він планував розпочати вже цьогоріч.
Що ж, у задумі майбутньої картини Сейтаблаєва відчувається натяк на сумне майбуття кримськотатарського народу. Адже не випадково саме сьогодні фільммейкер вирішив нагадати середньовічну легенду про сміливого воїна, який грабував багатих і допомагав бідним. Таким чином він відновлював справедливість серед звичайних людей, що зазнали утисків імперії…
І «Хайтарма», і «Татарський триптих» – картини, що на відміну від гучних блокбастерів чи фестивальних прем’єр, не збиратимуть ані величезні каси в кінотеатрах, ані претендуватимуть на статус культових. Однак вони й не відійдуть у минуле під натиском нових прем’єр.
Обидві ці картини – носії культурної пам’яті. Своєрідне ДНК кримськотатарського народу. Їх покази проходять безсистемно – як партизанська війна. А ефект після їх перегляду нагадує контузію від вибуху. І поки умовні кордони кримських татар захищені такими «кінематографічними мінами» – культурній пам’яті цього південноукраїнського народу ніщо не загрожує.