Як і у випадку з багатьма іншими українськими класиками, ім’я Олександра Довженко вже давно девальвувало до беззмістовного симулякру. Якщо опитати сотню випадкових перехожих – знайдеться щонайбільше п’ятеро таких, хто дивився його фільми. Виправити ситуацію покликана документалка молодого дебютанта Артема Антонченка «Олександр Довженко. Одеський світанок».
Менш ніж півгодинна стрічка розгортає перед глядачем перші роки Довженка у кіно, коли він приїхав в Одесу ще нікому не відомим, але завзятим молодиком. Комедії, з яких він починав. Трилери у його виконанні, що свого часу ставали блокбастерами. Та перші його епічні картини, які сьогодні стали хрестоматійними. Ці віхи довженківської творчості показуються у стрічці патетичними акцентами. Правда, трохи дратує те, що всі кульмінаційні епізоди супроводжуються одним і тим самим музичним програшем.
Дуже атмосферно у картині показується кіноіндустрія кінця 20-х років. Тоді радянська цензура ще не досягла свого апофеозу і глядачі могли зустріти у найближчому кінотеатрі найвідоміші закордонні стрічки. Сьогодні, коли наша кіноіндустрія починає поступово відроджуватися, нагадування про легендарну минущину вітчизняного кіна – геть не зайва.
Інша справа, що присутні на прем’єрному показі «Одеського світанку» кінознавці в певних епізодах хапалися за голову. Одна з названих у цій документалці комедій, насправді є драмою. А феєричний бокс-офіс успішного довженківського фільму тут суттєво завищений. Та це все дрібниці. Головне, що ім’я Довженка тепер стане доступнішим і зрозумілішим.