28 лютого місто на березі Азовського моря Бердянськ (Запорізька обл.) захопили російські війська. Ми взяли ексклюзивне інтерв’ю у мешканця цього міста. Ми не називаємо ім’я цієї людини з метою її безпеки. Далі – пряма мова:
До нашого міста російські війська увійшли пішки. Попереду колони йшли військові із червоними пов’язками. Вони говорили між собою не російською мовою. Зовнішність їх говорила, що вони з Близького Сходу. Це були військові, які безпосередньо беруть участь у боях. А за ними наприкінці колони йшли солдати з білими пов’язками. Це солдати, що охороняють захоплені об’єкти.
Військові з червоними пов’язками зникли з міста. Вони, швидше за все, пішли наступати на Маріуполь. Це місто знаходиться за сто кілометрів від Бердянська. Наразі Маріуполь оточений російськими військами. Тривають страшні бої за місто.
Військові з білими пов’язками одразу зайняли міську раду. Відразу ж перед міською радою зібралися місцеві жителі та почали співати гімн України, а також намагалися розмовляти з військовими.
Зрештою попросили, щоб військові вивели з міста всю військову техніку.
Вони вивели всю техніку на околицю міста, де знаходиться цвинтар. Оскільки російські військові зайняли цвинтар, місцеві жителі не можуть поховати померлих в останні дні. Морги переповнені. Усі місцеві, які померли за останні дні, так і не поховані. Трупи вже нема де зберігати.
Насамперед відключили від харчування телевежу, міський телефон та інтернет. Тепер телевізор дивляться лише ті, хто має супутникове телебачення. А в інтернет доступ лише через мобільний телефон. Незабаром відключили й центральне опалення у місті. Температура у місті зараз: від -1 до +4. Не дуже холодно. Але з моря дме сильний вітер, через який ця температура відчувається холоднішою.
У місті дуже холодно та тихо. Паніки немає.
Продукти у магазинах зникли. Одразу після окупації люди почали скуповувати у магазинах загалом усі продукти. Нині полиці порожні. Постачання товарів у окуповані міста – неможливі. Єдині продукти, які привозять до магазинів – це ті, що ми самі виробляємо у місті. Хліб, м’ясо з місцевого м’ясокомбінату та молочні продукти з місцевих ферм.
У мене будинок з автономним опаленням. А гараж знаходиться під будинком, тож у ньому тепло. Одразу після 24 лютого (день повномасштабного вторгнення росіян в Україну – ред.) я обладнав у гаражі спальні місця. Розстелив матраци та килими. До мене приходять ночувати мої родичі та друзі. Усього 7 людей щоночі спить у нас у гаражі. Двоє з них – студентки із Донецької області. Батьки цих дівчаток – підтримують т. зв. ДНР (самопроголошена республіка на сході України, якою управляють терористи та фінансує Росія – ред.). Тому дівчатка переїхали в Україну та перестали спілкуватися з батьками, які підтримують Росію. Ці студентки вже 5 років не були у своєму рідному місті.
За час окупації від рук російських солдатів загинуло лише двоє людей у Бердянську. Першим був охоронець місцевого підприємства. Першого дня окупації він був одягнений у військову форму. Це був його звичайний одяг, у якому він ходив працювати. Російські війська подумали, що то український військовий солдат і розстріляли його. Хоча він не мав зброї.
Другим став Сергій. Це чоловік, який прославився в Україні у перші дні нападу Росії. Він їхав машиною дорогою і побачив протитанкову міну на дорозі. Він узяв міну голими руками і відніс її подалі від дороги. При цьому в роті мав сигарету. Відео із Сергієм широко розійшлося по інтернету.
Про Сергія говорили, що це приклад сміливості та стійкості українців. Адже вони голими руками можуть забирати міни. Це сталося вранці. А ввечері того ж дня його розстріляли російські солдати.