режиссёр Ахтем Сеитаблаев

Із 2006 року Ахтем Сеітаблаєв випускає в середньому по одній повнометражній режисерській стрічці на рік, а також активно знімається в якості актора. Прем’єра його попередньої режисерської роботи «Хайтарма» відбулася незадовго до подій у Криму в 2014 році, надавши цьому фільму певну символічність. А в наступному році повинна вийти його нова картина «Її серце».

Склавши список важливих для себе фільмів, Сеітаблаєв зазначив, що ненавмисно більшість у ній сформували стрічки на тему «людина на війні». «Це, звичайно, певною мірою продиктовано подіями на сході і в Криму. Можливо, якщо я буду складати такий список, скажімо, через рік, то в ньому буде перевага вже інших тем», – зазначив режисер.

 

«Життя прекрасне» (1997) Роберто Беніньї

Для мене це один із найвидатніших прикладів того, як на території одного фільму можна геніально поєднати так багато жанрів: і високу трагедію, і комедію, і бурлеск, і мелодраму… Це просто не може не обпалювати емоційно. «Життя прекрасне» – один із найсильніших фільмів про війну, про любов, про самопожертву і про роль дітей на війні, яким, звичайно, там не місце.

 

«Любовний настрій» (2000) Вонг Кар-Вай

При всій повазі до режисера, мене в цій стрічці потрясла, перш за все, операторська робота Крістофера Дойла. Це геніально. Яскравий і соковитий образний ряд цієї стрічки блискуче підкреслює емоцію цієї картини. Це кіно начебто і неспішне, з безліччю зон мовчання, та відірватися під час перегляду просто неможливо.

 

«Хоробре серце» (1995) Мел Гібсон

Побачивши цю картину ще в юності, я мріяв зняти щось подібне. У ній дуже чітко показується, за що дійсно варто боротися. На перший погляд це дуже просте кіно, без якихось складних ракурсів і підтекстів. Та цей фільм пробирає до глибини душі.

 

«Герой» (2002) Чжан Імоу

За три роки до «Героя» Чжан Імоу випустив дуже реалістичну камерну драму «Дорога додому». Тож перехід на такий масштабний фільм виглядає дуже різким і контрастним.

Головна ідея «Героя» – все і всі знаходяться під небесами, тому внутрішні чвари завжди повинні лягати на вівтар єдиної держави. Тобто це абсолютно пропагандистське кіно. Однак зроблено воно дуже й дуже красиво і на найвищому технічному рівні. Завдяки цьому зовсім не відчувається пропаганда.

Важливу роль у цьому, звичайно, зіграла операторська робота Крістофера Дойла, про який ми вже згадували, говорячи про «Любовний настрій».

 

«Загадкове життя Бенджаміна Баттона» (2008) Девід Фінчер

У цій неймовірній історії так багато всього, що я б і не брався за те, щоб якось її пояснити. Ця стрічка пронизана такою щемом і світлим смутком… Я вже мовчу про грим і способи зйомки, тому що це взагалі вище усіляких похвал. Так само як і робота Кейт Бланшетт і Бреда Пітта.

 

«Доля людини» (1959) Сергій Бондарчук

Я б дивився це кіно вже хоча б через один епізод, у якому Ванька кричить: «Папка, рідненький! Я знав, я знав, що ти мене знайдеш!» Тільки за нього я б віддав цій картині всі нагороди світу. А про творчість Сергія Бондарчука можна говорити довго, він створив багато шедеврів.

 

«В бій ідуть одні старики» (1973) Леонід Биков

Напередодні зйомок «Хайтарми» я часто переглядав «Долю людини» і «В бій ідуть одні старики», які були для мене внутрішнім мірилом. На одному з фестивалів до мене підійшов Володимир Талашко (виконавець однієї з ключових ролей у стрічці «В бій ідуть одні старики» – ред.) і сказав, що «Хайтарма» йому дуже нагадала картину Бикова. Для мене було великою радістю і честю почути це.

Також у цій картині мене вражає манера гри Леоніда Бикова. Він грає дуже яскраво, і, кажуть, що так грати не можна. Але в його випадку це виглядає надзвичайно гармонійно. Просто у нього у внутрішній конституції було закладено «не робити на 50%, а лише на всі сто». Звідси й весь його надмірний романтизм і біль, якими наповнені «В бой ідуть одні старики».

 

«Не горюй!» (1968) Георгій Данелія

Я би включив у цей список абсолютно всі фільми Данелії, які я просто обожнюю. В них присутня висока простота. Це дуже смішно, пізнавально, свіжо, зворушливо і здорово по професії. Також я дуже ціную книги цього режисера, в яких він розбирає свій досвід і майстерність.

 

«Спокута» (2007) Джо Райт

Я не розумію, як можна було зняти з одного боку таку дуже особисту історію помилок і взаємин, і разом із тим надати всьому цьому такий масштаб епосу.

Ходить безліч легенд про надскладний епізод на березі в Дюнкерку. Він знятий одним кадром, і при цьому камера пролітає через усе узбережжя. І це дійсно вражаюче.

«Спокута» доводить, що мелодрама на тлі війни може бути цікава не тільки прекрасній статі. Тому що в фільмі є така внутрішня пружина, він так витканий, такий зворушливий… що, був би капелюх – зняв…

 

«Той самий Мюнхаузен» (1978) Марк Захаров

Я просто обожнюю Григорія Горіна. Будь-яка його п’єса – це подія. Фільми Захарова я сприймаю в щільній зв’язці з творчістю Горіна. Це той випадок, коли при зіткненні кіно з театром з’являється щось абсолютно нове. Атмосфера, наповнена якоюсь унікальною гостротою, магією. Картина дуже майстерно зроблена.

«Мене емоційно обпекли також майстерний «Спартак» Кірка Дугласа, чуттєве «Ванільне небо» Кемерона Кроу, епічний «Список Шиндлера» Стівена Спілберга, потужний «Гладіатор» Рідлі Скотта, винахідливий «Догвіль» Ларса фон Трієра, елегантний «Артист» Мішеля Хазанавічуса, чарівний «1 + 1» Олів’є Накаш та Еріка Толедано, приголомшливий «Вавилон» Алехандро Гонсалеса Іньярріту… продовжувати можна довго.

Існує дуже багато фільмів, які я регулярно переглядаю, тому що вони вплинули на мене і творчо і по-людськи. З кожного такого фільму я намагаюся щось вкрасти, але це у мене ніколи не виходить», – з посмішкою завершив Сеітаблаєв.