Фільмів про журналістів не так вже й багато, якщо порівнювати зі стрічками про поліцейських, суддів чи наркобаронів. І тільки лічені картини про працівників ЗМІ дійсно варті уваги.
Про те, які фільми максимально чесно показали захопливий світ телебачення і преси ми розпитали у ведучого Олексія Ананова. За довгі роки у журналістиці він чудово вивчив кухню інформаційного мікрокосму і поділився списком із п’яти картин, які варто подивитися кожному, хто цінує якісну журналістику або працює в цій сфері.
Брюс Всемогутній (2003)
Не скажу, що цей фільм мене надто глибоко вразив саме у контексті журналістики. Проте згадалося, як головний герой стрічки зіпсував випуск новин своєму конкурентові. Тоді за допомогою своєї суперсили герой Джима Керрі змусив колегу під час прямого ефіру белькотати щось незрозуміле.
Цей приклад я завжди наводжу, коли пояснюю студентам, наскільки важливо працювати над дикцією, тренувати мовний апарат і контролювати себе, коли стаєш перед камерою. Хоча насправді скоромовками і гімнастикою для губ майже ніхто не займається. А дарма!
У «Брюсі Всемогутньому» дуже влучно показані такі собі інформаційні «бантики». В редакціях так прийнято називати зворушливі і милі сюжети наприкінці випуску новин: в зоопарку народилася пандочка або тигреня, на святі кавунів вибрали найбільший кавун країни… Герой Джима Керрі теж знімав репортажі про свято в сусідньому кварталі, про випікання коржиків… І йому доручають цю справу, як почесну місію.
На мою думку, цим американське телебачення кардинально відрізняється від нашого. Адже там провідне значення мають локальні телеканали, тому випуски новин більше прив’язані до людей і в них частіше розповідають подібні світлі історії «про хлопця із сусіднього двору». В США зірка телебачення – це той, хто презентує такі позитивні сюжети, а в нас – той, хто «віщає» з Верховної Ради.
Диявол носить Prada (2006)
Коли я вперше подивився цей фільм, то вийшов із кінозали, одразу купив ще один квиток на цю ж стрічку і знову повернувся в кіно. І після цього я переглядав «Диявол носить Prada» ще кілька разів. Ця картина досить правдиво показала, як працюють редакції модних глянців.
А монолог Міранди Прістлі у виконанні Меріл Стріп про вибір кольору ременя для сукні взагалі став хрестоматійним. У своєму спічі вона пояснила технологію формування суспільної думки. Одного дня великий модельєр визначив трендовий колір, який після цього з’явився в нових модних колекціях, згодом розійшовся по всьому світу, а через роки люди далекі від фешн-індустрії почали самостійно обирати вже бюджетний одяг такого кольору, і не здогадуючись про те, що, по суті, на їх уподобання вплинув один модельєр кілька років тому.
Цей фрагмент із фільму чудово пояснює спосіб циркуляції інформації. Коли ти обираєш, що сказати в ефірі, то необхідно розуміти рівень відповідальності, адже меседж, який ти озвучуєш, визначає уподобання багатьох.
Доброго ранку (2010)
Цей фільм дуже ємко і правдиво зображує внутрішню кухню телевізійної редакції. При цьому, на відміну від багатьох інших фільмів про журналістів, всі події тут показані комічно: герої не без драм і адреналіну, але згуртовано, азартно і весело борються за рейтинги і за бадьорий настрій глядачів їх ранкового шоу.
До приходу на телеканал я працював на радіо і в друкованій пресі. Телевізійний світ суттєво відрізняється від інших жанрів журналістики саме своєю колективністю. Якщо в підготовці радіоефіру зазвичай було задіяно три-п’ять професіоналів, то на телебаченні – 20-30.
Все телебачення зав’язане на колективності. Напартачити може кожен окремо, а зробити якісно можуть тільки всі разом. І вся ця дуже шебутна і, на перший погляд, дещо хаотична телевізійна кухня просто чудово показана у стрічці.
Служба новин (2012-2014)
Це серіал, за яким можна навчатися журналістиці. Він показує, як швидко і точно треба працювати з інформацією, а також як вибудована робота редакції. «Службу новин» варто радити для перегляду не тільки професійним журналістам, але й «професійним» глядачам, аби вони критичніше ставилися до того, що бачать на екрані. Робота телевізійної служби в серіалі показана дуже ємко, глибоко і серйозно.
У центрі уваги (2015)
У кінематографічному плані мені ця картина не дуже сподобалася. Як глядач, я чекав на екрані більшої динаміки. Хоча стрічка отримала «Оскари» за кращий фільм і сценарій, а також низку інших престижних нагород, і врешті я зрозумів чому.
«У центрі уваги» розповідає про журналістів, які розслідують справу священників-педофілів. Паралельно показано, який резонанс має ця справа. Як її намагаються зам’яти на рівні суду та високопосадовців, а також як вона впливає на статус церкви. Фільм чудово показує, що всі герої цієї справи – живі люди. Тож журналісти несуть величезну відповідальність за кожен крок у своєму розслідуванні.