У рамках проекту «Свої 2» на IX форумі Art Kyiv Contemporary молодий художник Юрій Єфанов виставив свої автопортрети та відео-арт. За освітою він кінорежисер, проте останніми роками зосередився саме на образотворчому мистецтві.
Презентований на виставці відеоарт, за його словами, «те ж кіно, проте зроблене дешевше і швидше». У ньому митець пропонує філософськи поглянути на проблему анексії Криму. Ну а на своїх автопортретах він детально сканує глибинну тектоніку власного «я».
Автопортрети писалися у 2013-2014 роках. Вони перегукуються з подіями у країні, чи це виключно ваші рефлексії, відірвані від подій?
Важко визначити, адже в Україні, напевне, не має такого митця, якого б не зачепили події у країні. Проте свідомо я не ставив перед собою таке завдання. Всі ці роботи дуже різні за вираженням. Стиль, у якому виконані ці роботи, обирався несвідомо. Тут виставлено 12 автопортретів, проте у цій серії набагато більше робіт. Вам вони нагадали супергероїв, які є міфічними істотами. А міфічного у цих роботах дуже багато.
У якій техніці виконані ці роботи?
Спочатку я намалював їх на iPad, а потім розмалював акриловою фарбою. Це свого роду цифровий живопис. Багато в чому ці роботи є пошуками модерністського штибу. У них читається і стиль Пікассо і український авангард 20-х років.
Ваша відео робота присвячена Криму…
Сам я з Гурзуфа, а в Київ приїхав на навчання. За цей проект я взявся напередодні референдуму. Цей фільм доносить до глядача просту істину – будь-який об’єкт, розташований біля моря стає прекрасним.
Чи є у вас можливість займатися творчістю, якщо ви повернетеся у Гурзуф?
Творчість не пов’язана з якимось конкретним місцем. Якщо таке місце і є, то воно точно знаходиться десь в іншому просторі.
Тобто ваші духовні корені – це Україна, а не Росія.
Та не має в мене ніяких державницьких духовних коренів. Коли ми жили у Криму, то ми були абсолютно впевнені, що ми – росіяни. Тож я ніколи не вважав себе українцем. Та коли у Крим масово приїхали росіяни, я подивився на них і зрозумів, що з ними у мене також мало спільного. З тих пір я не акцентую увагу на ідентифікації росіянин ти чи українець. Краще поговорити про прекрасне, у якому національні принципи просто не працюють.
Одразу після референдуму у Крим приїхав російський ярмарок. І там були барині у російських кокошниках та інших елементах фолку. І коли ми, місцеві, на це подивилися, то зрозуміли, що це геть не наше – кримчани не ідентифікують себе з цим. За національністю, людей, що живуть на півострові, можна ідентифікувати «кримчанами».
А з вишиванками та віночками кримчани себе також не ідентифікують?
Також не ідентифікуємо, проте це якось ближче, адже ми до цього звикли.