Сьогодні починається прокат фільму «Незламна», який вже визнали найдорожчим, найбільш спірним і наймасштабнішим в українському кіно. І це далеко не всі особливості стрічки, що контрастно відрізняють її від більшості інших вітчизняних картин.
Фільм розповідає про снайпера Людмилу Павличенко, яка під час Другої Світової вбила 309 ворогів. Разом із фронтовими подвигами, у стрічці показується її дружба з Елеонорою Рузвельт, дружиною тодішнього президента США. Візит героїчної дівчини у Білий Дім. Відносини з сором’язливим лікарем-очкариком і бравими радянськими офіцерами.
Творці стрічки намагалися максимально наблизити сюжет до історичних фактів. Сценаристи спиралися на архівні документи. Але радянська пропаганда досить часто складала легенди про подібних Павличенко, Стаханових та інших героїв-комуністів. Тож правдоподібність історії, розказаної у «Незламній» залишимо на суд істориків.
Стрічка знята на межі радянського ура-патріотичного кіно і глянцової голлівудської героїки. Тому її стиль буде близький глядачеві як старшого покоління, так і молоді.
Військові дії в стрічці – не більше ніж фон для особистої долі головної героїні. Масштабна оборона Севастополя та приватні переживання самої Павличенко не сплітаються в єдиний емоційний ритм.
Місцями від сюжетної лінії в «Незламній» відколюються відверто кліпові епізоди. Пробіг головних героїв по мінному полю під ліричну композицію Океану Ельзи «Обійми мене». Або суворі воєнні будні Павличенко, які супроводжуються хітом групи Кіно «Зозуля». Ці епізоди виглядають цілісно самі по собі. Але якщо дивитися на фільм загалом – лише відволікають.
Ні бюджет у $5 млн., ні зусилля цілої команди висококласних професіоналів не компенсували наріжні недоліки сценарію «Незламної».
Цей фільм став однією з останніх появ на екрані видатного українського актора Віталія Линецького. Він загинув буквально через кілька тижнів після закінчення роботи над своєю роллю в «Незламній». Незважаючи на те, що його персонаж з’являється буквально у декількох епізодах – він один із небагатьох, хто згадується ще довго після перегляду.
У кар’єрі російської актриси Юлії Пересільд цей фільм став знаковим. Настільки великих і складних головних ролей у неї ще не було. Крім того вона залишиться в історії українського кіна тому, що наш кінематограф украй бідний на жінок головних героїнь. В основному все вітчизняне кіно всіх часів ставило на перше місце саме чоловіків.
Мабуть, головна заслуга фільму в тому, що на його прикладі українська кіноіндустрія заявила про себе, як про дієздатний потужний механізм, який здатний видавати настільки масштабне кіно.