Навряд чи вже з’явиться такий фільм, який би показав якийсь подосі невідомий бік Євромайдану. Навряд чи вже знайдеться такий глядач, який би не переглянув принаймні кілька подібних стрічок. У зв’язку з цим напрошується питання – навіщо вчергове випускати документальну стрічку про революцію гідності?
Протягом минулого року з мислячого океану незчисленних відео репортажів, аматорських зйомок та інтернет-стрімів із революції народилося більше сотні документальних стрічок. Звичайно, більшість із них совість не дозволяє назвати повноцінним кінематографом. До недовгої низки стрічок, які зроблені на дійсно високому рівні, безперечно відноситься і картина «Все палає» Олександра Течинського, Олексія Солодунова та Дмитра Стойкова, яка виходить у прокат 26 березня.
Стрічка знімалася у самому епіцентрі найбільш гарячих подій у центрі Києва. Без коментарів, меседжів і підтекстів – тільки факти і стримана документальна зйомка. Це вигідно відрізняє її від безлічі інших картин, присвячених акціям протестів у Києві. Наразі картина змагається за нагороди кінофестивалю Docudays UA. А раніше вона вже перемагала на кінофорумі у Лейпцигу.
Ця картина не з тих, що переосмислюють події у центрі столиці. Її автори зі стриманістю професійних кореспондентів показали лише фактаж найгостріших епізодів революції гідності. Про правдоподібність картини говорить хоча би той факт, що під час її перегляду мимоволі відчуваєш запах багаття, адреналін та драйв внутрішнього неспокою, без яких не обходився жоден власний візит на Майдан.
Багато хто біг тоді у центр столиці, слідуючи за натовпом. Багато хто керувався тоді почуттями та емоціями, не маючи часу на те, щоби раціонально все обдумати. За рік, що минув, з’явився час, щоби переосмислити тодішні вчинки. Саме це і спонукає робити серед іншого і стрічка «Все палає». Тоді ми горіли пристрастю. Та чи був у тому реальний сенс. І чи є сенс подосі палати? Питання – малоприємні. Проте – важливі.
