Жив-був собі казкар Сашко Лірник. По світу їздив, на лірі та дримбі грав, фестивалі відвідував та казки розповідав. Не помітити такого чарівника народного слова було неможливо. То він разом з гуртом «Вій» на сцену вийде, то в телевізорі програму зорганізує, то платівки вийдуть з його аудіокнижками… Словом, наповнював Сашко культурний простір українським словом. А з рокам дійшло діло й до кіна.
З першої своєї експедиції Лірника до чарівного світу кіна приніс він у 2010 році всім кіноманам кліп ремейку пісні «Щедрик» у виконанні гурту ВВ. Цю фантасмагоричну стрічку створив за сценарієм Сашка – маг пластиліну Степан Коваль. Той самий, що своїм мультфільмом «Йшов трамвай № 9» змусив критиків Берлінського кінофестивалю відчути себе малюками.
На створення «Щедрика» пішло 150 кг пластиліну та 100 кг солі. І все це для того, щоб розповісти нескладну казку про хлопчика, який відчайдушно намагається зберегти новорічне свято в той час, як сильні світу цього воліють його заборонити.
Дивним чином посеред сірого міста, наповненого безликими хмарочосами, з’являється стародавнє казкове село, у якому стоять барвисті хатинки і бабуся готує смаколики. Такий собі райок-хуторок. Скуштувавши бабусині солодощі, всі дорослі персонажі короткометражки перетворюються на малечу.
Друга подорож падишаху казки Сашка Лірника затягнулася на довгих сім років. Саме стільки тривало створення масштабного анімаційного проекту «Моя країна Україна». Вірним його побратимом на цьому шляху знову став кудесник пластиліну Степан Коваль. Презентація остаточної версії цього 26-ти серійного фільму відбулася у2014 році.
Лейтмотив кожного з цих трьоххвилинних фільмів – подорож казкаря Сашка та його вірного друга – Кота. Наївна магія короткометражок вражає своєю кумедністю, дотепністю та інформативністю, адже кожна з них – ілюстрація маловідомої проте видатної сторінки з історії певного українського міста.
Наприклад, під час подорожі до Дубна протагоністи фільму потрапляють у легенду про Беату, яка випадковим залпом з гармати відбила ціле вороже військо.
Вже шість років Сашко Лірник намагається видряпатися на найвищий у кінематографічному світі хребет, що називається «повнометражне ігрове кіно». Ще у 2008 році він почав писати сценарій за своєю казкою «Про Чорного козака, вдову Ганну Шулячку та страшне закляття». Натхненником майбутньої картини виступає степовий режисер-мануфактурник (а за трудовою книжкою – сільський вчитель історії) Владислав Чабанюк. Зйомки цього саморобного фентезі проходять у самому пупі України – селі Легедзине, що на Уманщині.
Народний фільм «Чорний козак» стане таким собі зануренням у минуле, обрамлений переживаннями та героїкою козацької доби. Реальність у цій стрічці буде наповнена поезією, а відвертий натуралізм перемежовуватиметься з містикою.
Стрічка фільмується за принципом толоки – хто чим багатий, тим і допомагає. Музику до картини записала «Пікардійська Терція», односельчани режисера у вільний час тягають декорації та займаються розвозкою, а практично всі задіяні актори – звичайні ентузіасти, що не мають акторської освіти. Та незважаючи на це – зірки там будуть. Свої невеличкі ролі у фільмі вже зіграли музиканти «Дахи Брахи» і «Гайдамаків», Тарас Чубай та брати Капранови.
Чекати на прем’єру цієї стрічки патріотичним кіноманам доведеться ще довго, адже такими темпами видряпатися на небезпечну скелю повнометражного кіна буде нелегко. Тим паче що й сам Лірник не дуже вже й поспішає її підкорити. «Я своє зробив – казку написав, а тепер можна і поспати. А ви знімайте, знімайте…» – сказав він і приліг на травці, поки навколо метушиться знімальна група «Чорного козака»…