Якщо ви швидко переглянете фотографії Чарльза Брукса, можете подумати, що він авантюрист, що фіксує занедбані будівлі. Проте за більш ретельного вивчення фото з’являться інші враження. На його знімках не старі будинки і не класичні інтер’єри. Тут можна побачити музичні інструменти, які Брукс фотографує для свого проекту «Архітектура в музиці».
Серія є кульмінацією минулого та нинішнього життя Брукса, оскільки він працював концертним віолончелістом протягом 20 років, перш ніж розпочати свою кар’єру професійного фотографа. Цей погляд під призмою інструментів, з якими він знайомий, дозволяє задовольнити свою цікавість як музиканта та стати творчим фотографом.
«Інтер’єр» віолончелі чи скрипки був лише тим, що ви бачили лише під час ремонту. Принцип дії фортепіано був прихований за густою лакованою деревиною. Це завжди викликало інтерес: як виглядають музичні інструменти зсередини. Інтерес до вивчення внутрішнього устрою інструментів виник природно. Брукс почав робити знімки.
Творчо Брукс використав ефект укладання фокусів інноваційним способом, щоб зробити невеликі простори досить масштабними. Досягти ефекту, зберігаючи саму суть, було дуже складно. Жодна серія не є чітким влученням у ціль. Неможливо отримати чіткий фокус в одному кадрі. Натомість він бере десять до сотні зображень з однієї позиції, повільно зміщуючи фокус спереду назад. Потім ці кадри ретельно змішуються в остаточний знімок, де стає більш вираженим. Результат можна порівняти з ілюзією. Нам здається, що перед нами щось масштабне. Інтер’єр інструменту починає асоціюватись із концертним залом.
Коли Брукс почав серію, він був вражений тим, що побачив усередині піаніно, скрипки, флейти та саксофони. Кожен інструмент має свою історію і хочеться про це розповісти всьому світу. Як віолончель 18 століття, і сучасний саксофон відрізняються своїми особливостями. Вдивляючись у них, Брукс зміг отримати нову оцінку майстерності та інженерії, що стоять за дизайном. Він прагне побачити велику різницю між фортепіано Steinway та Fazioli. Кожен інструмент коштує сотні тисяч. Брукс говорить про те, що в них є разюча схожість навіть на такому макрорівні. Розробники досягли певної досконалості у дизайні. Найбільшим сюрпризом мав стати діджеріду. Брукс дізнався, що вони вирізані термітами, не вручну. Органічна поверхня настільки оригінальна, що милуватися її красою можна довго.
Брукс сподівається, що його фото дозволять меломанам подивитися на музичні інструменти по-новому. Це щось більше, ніж те, що лежить на поверхні. Важливо побачити саму суть, і тоді сприйняття музики буде зовсім іншим. Фотографії Брукса заслуговують на особливу увагу, оскільки це справжні твори мистецтва, які мало кого залишають байдужим. Фотограф вклав у них свою душу, у чому може переконатися кожен із нас при детальному вивченні знімків.
