Картина переносить глядача у 1939 рік. Її сюжет обертається навколо двох львівських шахраїв Боді та Мірека. Вони крадуть на ярмарку, влаштовують феєричні пиятики в ресторані, гулють з дівчатами легкої поведінки, а також з’ясовують стосунки з вуличними бандами. Одна з їх витівок завершується трагічно. У зв’язку з цим Мірек і Бодя згадують про залишки своєї совісті і стають опікунами дівчини Христі, якій вони споганили життя.
За випадковим збігом виявляється, що саме в цей час Христю переслідують одночасно нацисти і співробітники НКВС. Прислужники Гітлера і Сталіна намагаються відібрати у цієї дівчини браслет. А сама Христя і не здогадується, що все життя носить на руці не звичайну біжутерію, а прикрасу самого Олександра Македонського. Цей браслет, згідно з давньою легендою, дає своєму власникові великі сили. Тому лідер нацистів і сподівався, що браслет допоможе йому заволодіти всім світом.
Буквально кожен епізод “Шляхетних волоцюг” щедро прикрашений гумористичними львівськими фразами. “Срав бик кабачками”, – сказав, наприклад, один батяр, побачивши, як розгромили його улюблений ресторан.
Львів у цій стрічці виглядає, як на листівках. Його вулиці і площі надто припудрені старовиною, інтер’єри наповнені музейним затишком, а панорами міста нагадують прикрашені кадри, які розходяться вірусними темпами по соціальним мережам. Це кіно цілком можна пропонувати для перегляду туристам, які планують познайомитися з містом.
Так само, як візитною карткою старого Києва є комедія “За двома зайцями” (1961), “Шляхетні волоцюги” стали стрічкою, яка найкраще показала ретро Львів.
І хоча Львів був знятий в десятках різних фільмів, кінематографісти його сильно недооцінювали. Іноді столиця Галичини “грала” у кіно роль Парижа (“Д’Артаньян і три мушкетери”, 1978) або пересічного італійського міста (“Чарівний голос Джельсоміно”, 1977). Нерідко Львів показувався в фільмах, як безіменний куточок Європи. Набереться лише дюжина стрічок, які пропонували глядачеві помилуватися цим містом, не видаючи його за якесь інше. Однак ще ніколи він не виглядав настільки ефектно, як у “Шляхетних волоцюгах”.
Головні ролі у стрічці грають Юрій Хвостенко та Іван Шаран. Спритні авантюристи в їх виконанні фонтанують дотепністю і ефектно викручуються з найбезнадійніших ситуацій. За сюжетом ці двоє є настільки ж ідеальною парою, як мультяшні Чіп і Дейл. Правда, робота самих акторів виглядає не настільки гармонійно. Якщо Хвостенко майстерно змальовує буквально кожну емоцію, то в грі Шарана експресивні спалахи перемежовуються зі банально-одноманітними рухами і мімікою. Його трафаретний жест із підбиттям пальцем капелюха набридає вже в середині фільму.
Бодя і Мірек почасти нагадують пару хуліганів з банди Алекса у фільмі “Механічний апельсин” Стенлі Кубрика. Є в цих львівських батярах весела артистичність, як у класиків голлівудської комедії Стена Лорел та Олівер Харді.
А в екшен-сценах львівські хлопці ведуть себе одночасно зухвало і забавно, смакуючи свою агресію, як персонажі фільмів Роберта Родрігеса і Квентіна Тарантіно. Якщо “Шляхетні волоцюги” будуть успішні в прокаті (що дуже ймовірно) ці колоритні персонажі напевно породять хвилю пародій серед шанувальників стрічки. Тож, напевно, варто приготуватися до того, що на вулицях Львова з’явиться більше хлопців у вінтажному одязі та елегантних казанках.
Цей рік виявився як ніколи щедрим на вітчизняні комедії. Протягом всього 2018-го на широкі екрани вийде більше десяти українських фільмів цього жанру. Завдяки цим стрічкам у кінотеатрах почав регулярно звучати типовий для України гумор. Наприклад, “Одеський підкидьок” Георгія Делієва показав дотепний колорит Південної Пальміри. “Герой мого часу” Тоні Ноябрьової запропонував із сумною посмішкою подивитися на легкий абсурд Києва. “Шляхетні волоцюги” з любов’ю описали комічний бардак довоєнного Львова. А “Шалене весілля” Влада Дикого і “Dzidzio Перший раз” Михайла Хоми в жовтні засиплють глядача провінційними жартами.
За роки незалежності українського глядача в кінотеатрах розважали, в основному, голлівудськими і російськими комедіями. І наскільки б смішним не був гумор із тих фільмів, ми нерідко дивилися на нього поверхнево – не вловлюючи підтекстів і моралі, яка крилася за тими жартами. Адже багато приколів із американських і російських комедій потребували пояснень і контексту.
І тільки під час перегляду вітчизняних комедій в українського глядача з’являється можливість вловити актуальні підтексти екранних жартів. Наприклад, “Одеський підкидьок” з посмішкою критикує складності сучасних сімейних відносин, “Герой мого часу” сміється над бюрократією наших державних установ, а “Шалене весілля” – над ксенофобією в українській провінції.
“Шляхетні волоцюги” також висміюють ненависть різних народів один до одного. В сюжеті цієї стрічки проходять євреї, німці, росіяни, поляки і українці. У картині красномовно показується, що представники кожної національності помиляються, по суті, на однакових вадах і недоліках. А взаєморозуміння між представниками різних ідеологій легко знаходиться за допомогою гумору.
А наріжним каменем “Шляхетних волоцюг” є мораль про те, що навіть пересічний вуличний шахрай здатний на благородні вчинки. Від яких, трапляється, залежить доля цілого світу.