Земля блакитна, ніби апельсин

Тихий та добрий документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин». Один із найяскравіших наших фільмів останніх років. Це кіно було знято два роки тому. Але сьогодні воно стало ще більш актуальним. Фільм розповідає про сім’ю, яка живе в гарячій зоні Донбасу. Це територія, де є висока ймовірність військових дій. З початку 2014 року до 24 лютого 2022 року ця червона зона займала лише близько 1-2% території України. Але з 24 лютого 2022 року російські терористи розпочали повномасштабну атаку на мою країну. І тепер уся територія України – це гаряча зона. На 100% території моєї країни можуть у будь-який момент розпочатися страшні воєнні дії. Тобто, сьогодні практично всі українці живуть так само, як герої цього фільму.

У центрі сюжету картини знаходиться 36-річна Ганна. Вона виховує 4 дітей. Вона долає щоденні проблеми існування в прифронтовій зоні. Але незважаючи ні на що ця сім’я залишається дуже дружною та життєрадісною.

У мами та дітей багато захоплень. Вони грають на різних музичних інструментах та знімають самі фільми про своє життя під час війни.

Цей фільм народився із соціального проекту. У його рамках волонтери допомагали дітям із прифронтових територій освоїти цікаві професії. У цьому проекті взяла участь режисерка Ірина Цилик. Там вона познайомилася з дівчинкою Настею. Ірина розповідала їй про професію кінорежисера та ділилася досвідом. Згодом їхнє спілкування стало ближчим. А ще трохи згодом Ірина зняла фільм про сім’ю Насті.

Фільм отримав нагороду за найкращу режисуру на кінофестивалі Санденс. Крім того він зібрав майже 20 інших нагород міжнародних кінофестивалів.

За словами режисерки, назва стрічки — це цитата з вірша поета-сюрреаліста Поля Елюара, яка, певною мірою, передає сюрреалістичну суть балансування героїв між паралельними вимірами війни та миру.

Земля блакитна, ніби апельсин

Сама режиссер фильму Ірина Цілик відзначила: «Насправді, наш фільм не про війну, вона виступає тут лише тлом. Це фільм про дорослішання. Про балансування між війною та миром. Про самотерапію за допомогою кіно. І про багато інших речей, які можуть бути близькими та зрозумілими різним людям у світі».

Це перший повнорметражний фільм в карєрі Ірини Цілик. До цього вона зняла кілька короткометражних ігрових і документальних стрічок, а також написала 8 книжок, серед яких поезія, проза і дитячі книжки.

У картині Цілик є показовий момент: ось родина знімає сцену з читанням молитви в підвалі й тут же, через монтажну склейку, з цього ж підвалу дістають банку помідорів. Побутове в цій картині тісно переплітається з духовним. А високе і світле є невідємною частиною сірого повсякдення.

Відзначу роботу оператора цього фільма В’ячеслава Цветкова. Він з любов’ю показав пейзажі та побут маленького містечка на Донбасі. Завдяки його камері проза життя стає поезією.

Видно, що будинок головних героїв — це їхня фортеця, і, незважаючи на стан облоги, фортеця ця наповнена затишком.

Земля блакитна, ніби апельсин

24 лютого цього року російськи терористи почали обстрілювати мою країну. За три тижні з того моменту вони вбили тисячі мирних жителів. Через ці обстріли кілька міст України просто перестали існувати. Наприклад, в місті Харків зруйновано більше 700 багатоквартиних жилих будинків. А в місті Маріуполь постраждало більше 90% всіх будинків. І таких прикладів на жаль, багато. Люди в Україні перебувають у стані постійного жаху. І всі сьогодні в Україні задають собі питання: Як жити в такому стані? Де шукати нові сенси та радості, якщо звичні недоступні? Звідки черпати силу, коли постійне занепокоєння з’їдає всі внутрішні ресурси? Герої фільму “Землі блакитної…” власним прикладом доводять, що це можливо навіть під покровом загрози, яка раз у раз змушує їх ховатися подалі від вікон.

Цей фільм дає відповідь на питання, чи здатне мистецтво залікувати рани? Фільм говорить: «Звісно так, Мистецтво здатне і залікувати, і допомогти рухатися далі. Принаймні, у випадку з Анею та її сім’єю».