Орієнтація кінопрокату на тинейджерів суттєво звужує палітру фільмів, які доходять до вітчизняного глядача.
Щоб визначити основні тенденції в українському кінопрокаті за перше півріччя 2012 року, Бюро української кіножурналістики спільно з Національною спілкою кінематографістів України провело опитування, у якому взяло участь 40 кіножурналістів та кінокритиків з різних міст країни.
Майже щотижня протягом першого півріччя 2012 року лідерами українського прокату ставали голлівудські стрічки (і лише кілька разів – російські). Вітчизняні критики визначили серед очільників бокс–офису десятку фільмів, які є найцікавішими за своїми художніми якостями.
ТОР-10 лідерів українського кінопрокату (перше півріччя 2012 року)
- Месники (реж. Джосс Уідон)
- Мадагаскар 3 (реж. Ерік Дарнелл, Том МакГрат, Конрад Вернон)
- Люди в чорному 3 (реж. Баррі Зонненфельд)
- Диктатор (реж. Ларрі Чарльз)
- Голодні ігри (реж. Гері Росс)
- Джон Картер: Між двох світів (реж. Ендрю Стентон)
- Контрабанда (реж. Балтазар Кормакур)
- Отже, війна (реж. МакДжі)
- Гнів Титанів (реж. Джонатан Лібесман)
- Подорож 2: Таємничий острів (реж. Бред Пейтон)
Цікаво, що лише «Месники» отримали від українських кінокритиків оцінку «хороша робота». Натомість усі інші блокбастери у рейтингу були оцінені як «стрічка так собі», а «Подорож 2…» і взагалі була визнана «поганою».
Враховуючи те, що підлітки складають левову частку глядацької аудиторії у кінотеатрах по всьому світі, саме на смаки тінейджерів переорієнтував свої основні сили і Голівуд. Ця тенденція триває вже кілька десятиліть, що, звичайно, негативно позначається на художньому рівні популярного американського кінематографу, адже розважальність в них нещадно витісняє мистецтво.
Коли ж вітчизняним кіножурналістам запропонували скласти рейтинг найпомітніших стрічок не тільки серед лідерів прокату, а й взагалі серед усіх картин, що виходили на українські екрани, то отримана підбірка фільмів не мала нічого спільного з попереднім рейтингом.
TOP-10 найпомітніших стрічок українського кінопрокату (перше півріччя 2012 року)
- Шапіто-шоу (реж. Сергій Лобан)
- Артист (реж. Мішель Хазанавічус)
- Коріолан (реж. Рейф Файнс)
- Фауст (реж. Олександр Сокуров)
- Сором (реж. Стів Маккуін)
- Небезпечний метод (реж. Давід Кроненберг)
- Похмурі тіні (реж. Тім Бертон)
- Прометей (реж. Рідлі Скотт)
- Хранитель часу 3D (реж. Мартін Скорсезе)
- 1+1 (реж. Олів’є Накаш, Ерік Толедано)
Якщо художній рівень перелічених фільмів не викликає сумнівів, то їх касовий успіх достатньо низький. Лише половина з перелічених стрічок у свій прем’єрний уікенд потрапляла до топ-10 бокс-офісу, а інші картини й взагалі виходили лише в обмежений прокат.
Усього за перше півріччя в українських кінотеатрах вийшло більше 120 фільмів (обмежений і широкий прокат). З них приблизно 50 – неголівудських, що складає приблизно 40% усього репертуарного плану.
Однак у цих розрахунках не взято до уваги те, що голівудські блокбастери розходяться українськими кінотеатрами значно більшою кількістю копій, ніж кіно з інших країн. Так, наприклад, одна з найяскравіших цьогорічних анімацій Фабрики мрій «Мадагаскар 3» вийшла на 151-у екрані і зібрала у прем’єрний уікенд $1,49 млн. Натомість європейська стрічка «Артист» вийшла всього на 25-и екранах і зібрала за перші вихідні $43,1 тис., що у 35 разів менше за «Мадагаскар 3».
Вітчизняні кінотеатри не прилаштовані до прокату авторського кіно. По всій Україні існує трохи більше десятка кінообителей, яким вистачає сміливості показувати артхаусні фільми. У той самий час, наприклад у Швеції, де існує багаторічна традиція прокату такого роду стрічок, вони за різними даними забезпечують 25-35% загальних зборів по країні.
На думку більшості опитаних кіножурналістів, репертуар вітчизняних кінотеатрів лише частково задовольняє художні потреби глядачів, більшість з яких лишається незадоволеною. Як уточнюють кінокритики, не вистачає перш за все європейських, азійських та українських стрічок, а також фестивального та документального кіно.
Лише за рахунок вітчизняних фільмів змінити ситуацію у прокаті неможливо. По-перше, таких стрічок зовсім небагато і суттєво вплинути на ситуацію вони не в змозі. По-друге, кращі приклади українського кіно помітно поступаються за своєю якістю навіть пересічним голлівудським фільмам.
За оцінками вітчизняних кінокритиків, серед всіх українських картин першого півріччя 2012 року (враховуючи фільми, зняті у копродукції з Україною) жодна не отримала навіть четвірку за п’ятибальною шкалою.
Оцінка українських стрічок у національному кінопрокаті (перше півріччя 2012 року)
Середній бал |
||
1 |
4 дні в травні (реж. Хім. фон Борріс) | 3,62 (стрічка так собі) |
2 |
ТойХтоПройшовКрізьВогонь (реж. Михайло Іллєнко) | 3,03 (стрічка так собі) |
3 |
Закохані в Київ | 2,64 (погана стрічка) |
4 |
Земля забуття (реж. Міхаль Боганім) | 2,52 (погана стрічка) |
5 |
Матч (реж. Андрій Малюков) | 2,12 (погана стрічка) |
6 |
Ржевський проти Наполеона 3D (реж. Марюс Вайсберг) | 1,65 (ганебне видовище) |
Вузькість вітчизняного прокату компенсують кіноподії, які стають острівцями справжнього кіномистецтва серед попсового болота, у якому тонуть вітчизняні кінотеатри.
На думку експертів найяскравішою кіноподією України у першій половині 2012 року став IX Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA.
Голод за документальним кіно очевидний. Адже за шість місяців цього року в прокат вийшла лише одна документалка – «Кличко» (реж. Себастьян Денхарт). У цілому ж протягом року в Україні виходить не більше 2-3 фільмів цього жанру.
ТОР-5 найцікавіших кіноподій в Україні (перше півріччя 2012 року)
- IX Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA
- Другий фестиваль нового ірландського кіно Jameson Irishfest і його спеціальні події
- Фестиваль «Вечори французького кіно»
- Програма «Панорама французького кіно. Допрем’єрні покази» ІХ фестивалю «Французька весна»
- Перший Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів
Окупація вітчизняних кінотеатрів голлівудською попсою створила грунт для кіноклубів та кінофестивалів, на яких показується «інше кіно». Але й подосі більшість з цих кіноподій лишаються скоріше викликом реаліям вітчизняного кінопроцесу, аніж невід’ємною його частиною.