У запорізькому кіноклубі «Сходження» відбувся допрем’єрний показ документального фільму «Сестра Зо». Зазвичай подібні події поглинає Київ, де сконцентровано кінематографічні сили усієї країни. Проте на цей раз магніт столиці виявився слабшим за енергію тяжіння до рідної землі. Тож вперше стрічку було показано на батьківщині головної героїні. І лише через місяць відбулася її офіційна прем’єра на кінофестивалі «Молодість».
Фільм розповідає про жінку з рідкісним ім’ям Зося (скорочено Зо) і типовою долею нереалізованого обивателя. Працює вона на автомийці. Згадує своє спортивне минуле і час від часу грає у футбол. Ніяковіє перед камерою. Погоджується знятися у фільмі про себе. Свариться з родичами. Шукає своє місце у цьому світі.
Як і багатьом іншим пересічним українцям – Зо вже навряд чи вдасться докорінно змінити своє життя. Їй лишається тільки сподіватися на диво.
«Мене завжди цікавила доля моєї двоюрідної сестри. Це історія сильної людини, яка бореться у цьому світі. Це не може не зворушити», – розповідає Аліса Коваленко, яка разом з Любов’ю Дураковою виступила режисером картини.
Фільм дуже точно передає побут жителів промислових регіонів. Їх манеру спілкування та цінності. Стрічка відкриває неофіційний бік України, який практично не показують у ЗМІ. Адже приємних вражень він викликає набагато менше, аніж співпереживання. І своїм внутрішнім змістом, і вже самою назвою стрічка змушує глядача відчути у головній героїні близьку людину. А цей ефект вдається далеко не кожному кінематографісту.
