“Нація вбивць” розповідає про квартет дівчат-підлітків, які з насолодою потрошать своїх недоброзичливців.
Сюжет картини розгортається в американському місті під назвою Сейлем. Чотири місцеві дівчини Лілі, Бекс, Сара і Ем ходять у школу, веселяться на вечірках, обговорюють хлопців і набираються досвіду в сексі. Одного разу хакер-анонім зламує особистий комп’ютер мера міста і розсилає місцевим жителям його фотографії та листування. Через певний час таким же чином виходить на поверхню все особисте життя директора школи. Обидві ці витоки обертаються величезними скандалами. Незабаром жертвами цього хакера стає половина жителів Сейлема. Недовго думаючи, городяни звинувачують у цьому витоку саме Лілі, Бекс, Сару і Ем.
Близько половини фільму займають тінейджерські розмови про те, хто кого крутіше, хто кому лиже і з ким спить. Творці стрічки намагаються піднести ці одноманітні діалоги пооригінальніше. У деяких сценах вони звучать у той час, коли екран розділяється на дві-три частини, кожна з яких показує різних персонажів. Однак якщо в цій балаканині немає особливого змісту, то подібними формальними трюками його не компенсуєш. Тож місцями під час перегляду шкодуєш, що немає можливості прокрутити пару беззмістовних хвилин фільму.
У багатьох сценах стрічки головні героїні показуються з героїчних ракурсів (знизу – вгору), що посилює пафос Лілі, Бекс, Сари і Ем. Камера докладно фіксує їх синхронний крок по шкільних коридорах, а також милується їх фігурами і портретами. Подекуди складається враження, що режисерська установка дівчатам-актрисам звучала приблизно так: “Ведіть себе перед камерою так, немов позуєте для фото в Instagram”.
Мабуть, головне достоїнство “Нації вбивць” – це сцена полювання на головних героїнь, яка знята одним дуже довгим планом. У цьому епізоді задіяно кілька десятків акторів і каскадерів, які спрацювали, як ідеально зіграний симфонічний оркестр, а камера протягом декількох хвилин літає від одного вікна до іншого, одночасно показуючи, що відбувається всередині і зовні будинку.
Правда, окремі ефектні кадри і технічні прийоми не компенсують низку нестикувань і безглуздостей в сюжеті картини. Наприклад, рішення місцевих жителів звинуватити у всіх гріхах саме Лілі, Бекс, Сару і Ем виглядає дуже непереконливим. Коли Сейлем перетворюється на територію боїв без правил і його жителі зі зброєю в руках беруться за самосуд, то виникає питання: “А куди поділися всі правоохоронці?” У цей момент з’являється тільки один незграбний поліцейський. Ще один сюжетний ляп полягає в тому, що, за словами Лілі вона познайомилася зі своїм коханим, коли той підвозив її на машині від свого будинку до неї. Однак у фільмі неодноразово показується, що вони живуть буквально через дорогу один від одного. Також не пояснюється, чому виник конфлікт між подругами Грейс і Ріган. Окрім того, тут, як у наївних бойовиках, головні герої завжди стріляють прицільно, а вороги постійно промахуються.
Практично всіх героїв фільму грають актори, які невідомі широкому колу глядачів. Єдине більш-менш впізнаване обличчя в стрічці – Білл Скарсгорд, який зіграв клоуна-вбивцю у фільмі жахів “Воно” (2017). Часто творці фільмів роблять ставку на маловідомих акторів не тільки для того, щоб заощадити на гонорарах для зірок. Подібним чином автори стрічок також роблять своє кіно блищм до реальності. Адже немедійні обличчя на екрані створюють більш переконливу ілюзію того, що цей фільм – вікно в реальне життя, а не її інсценізована копія.
І це не єдиний прийом, за рахунок якого автори еротичного фільму спробували наблизити його сюжет до дійсності. Тут вибудовано паралель з полюванням на відьом, яке проходило в Сейлемі в кінці XVII століття. Тоді місцеві жителі повстали проти жінок і дівчат, яких звинуватили в чаклунстві. Аргументували такі звинувачення, в основному, забобонами. В результаті 19 осіб повісили, ще майже 200 посадили у в’язницю, а сам Сейлем отримав негласний статус столиці чаклунства і чорної магії.
Автори “Нації вбивць” натякають, що історія повторюється. Сюжет сексуального фільму розгортається через три століття після цієї трагедії в Сейлемі. Дівчат звинувачують вже не в чаклунстві, а в кіберзлочинності. Суспільство, так і не навшившись контролювати свій гнів, знову безпідставно звинувачує найслабших у фантомних гріхах і приносить їх у жертву. При цьому творці “Нації вбивць” намагаються переконати глядача, що часи змінилися, і навіть найслабші сьогодні можуть дати відсіч. Однак такий меседж звучить з екрану геть непереконливо.
Тож навіть настільки невисока оцінка, як 6 балів на IMDb у цього фільму про сексуальних школярок здається завищеною. І якщо є бажання подивитися новий кривавий бойовик, то краще вибрати “Менді”, який також вийшов на цьому тижні.
Прем’єри цих двох картин, до речі, відбулися на одному фестивалі “Санденс” на початку цього року. І якщо фільм “Менді” після цього активно показувався на інших кінофорумах, то “Нація вбивць” практично ніде з тих пір не засвітилася.