7 травня у прокат виходить картина Анни Акулевич «Це я». Придивившись до неї прискіпливіше, вона видається не більш ніж мильною кулькою, що розсипається сльозливою хмаркою, тільки-но до неї доторкнешся критичним поглядом.
Фільм розповідає про молоду красуню Яну, що повертається у рідне «болото», де живуть її батьки та маленька донька. Причина несподіваного візиту – розставання після сварки з чоловіком. Намагаючись облаштувати святкову атмосферу, пристарілі батьки нашвидкуруч накривають на стіл. Але блудній дочці Яні не до них. Нервовий зрив, який тільки-но почав загоюватися, не дає їй змоги радіти. Не вдається налаштуватися на святковий лад і родичам, що чекали на її приїзд.
Сюжет переповнений сварками. Діалоги – претензіями та звинуваченнями. Вчинки – різкістю та хамством. Персонажі – гротескністю та трафаретністю. Все це в комплексі перетворює перегляд картини на монотонну муку. Та відсутність позитивних прикметників у характеристиці цієї стрічки пояснюється не тільки цим.
Невпевнена рука молодого режисера відчувається у зайвих сюжетах. Несподіваний поцілунок Яни з чоловіком її сестри готує до стрімкого сюжетного повороту. Проте цей грім серед ясного неба так і не призводить до зливи емоцій – сцена ніяк не розвивається. Подібного недбальства у сценарії вистачає, щоб не виправдовувати свій завчасний вихід із зали.
Упарений морок провінційної реальності показується тут, як буяння природи та прогнивання людських відносин. Єдиний проблиск радості у картині можливий лише у межах фантазії доньки Яни, яка мріє про райське співіснування усієї родини. Протягом фільму за дівчинкою ходить баяніст. І тільки-но він заграє – брудні сварки заміняються теплими обіймами, а сумовитий побутовий реалізм – чарівною картинкою, дивлячись на яку, розумієш, що саме так і виглядав би світ, якщо б у ньому існувала магія.
Кожен з вітчизняних фільмів, презентованих цьогоріч на «Молодості», дарував надію на відродження нашого кіна. Та художня якість багатьох із них настільки низька, що після перегляду надія придушувалася недовірою до всього вітчизняного кіна загалом. Не стала виключенням з цього правила і стрічка «Це я».