На думку багатьох російських критиків, стрічка мало чим відрізняється від попередніх робіт режисера і навряд чи може чимось здивувати. У свою чергу європейська преса повниться схвальними рецензіями на фільм.
Призери та переможці Берлінського кінофестивалю стануть відомі лише 15 лютого, проте західні критики впевнені, що без нагород фільм не залишиться.
Сюжет стрічки переносить глядача у 2017 рік, коли світ опинився на порозі великої війни. На екрані розгортається сім історій абсолютно не пов’язаних між собою людей: будівельник, архітектор, дочка олігарха… Незважаючи на свій статус і походження – всі вони є зайвими людьми у цьому світі. Доля кожного з них показуються на тлі недобудованого хмарочоса.
Картина знята в копродукції Росії, України та Польщі.
Думки про фільм українських і російських критиків:
«Під електричними хмарами весь час туманно, сиро і дуже незатишно, є тільки якийсь броунівський рух людей, ідей, думок. Очевидно, саме так Герман-молодший відчуває сьогоднішню (і завтрашню, якщо вже на те пішло) Росію»
Дар’я Бадьор
«Долі численних персонажів від інтелектуалів до гастарбайтерів проходять перед поглядом глядача, занурені у сюрреалістичний хаос. Герман в кожному своєму фільмі відтворює один і той самий сюжет лихоліття, яке настає на зламі історії, а іноді в момент її чергової кульмінації», – Андрій Плахов
«Звичайно, «Під електричними хмарами» – це вам не демократичний і виразний «Левіафан», таку картину ні на «Оскарі», ні в широкому прокаті успіх не чекає. Перед нами багатофігурний кинороман, що вимагає від глядача неабияких зусиль – в тому числі інтелектуальних; якщо і хіт, то специфічний», – Антон Долін
«Війна у Германа вже відбулася. І війна, судячи з усього, велика. Але яка і з ким – можна тільки здогадуватися з уривків тих самих, начебто, байдужих і випадкових розмов, в одному з яких звучить страшне «його сім’ю вбило снарядом на Україні». І в цьому все! Страшне пророцтво. Сценарій фільму почав писатися ще у 2008-му, а закінчений був приблизно в 2010-му. Ні про яку війну тоді ніхто й не думав. Ну або майже ніхто», – Андрій Алфьоров.