З 14 по 25 травня тривав 67-й Каннський кінофестиваль. Цьогоріч українські фільми «Майдан» Сергія Лозниці та «Плем’я» Мирослава Слабошпицького стали одними з головних сенсацій кінофоруму. Документальний «Майдан» видавив сльозу навіть з найчерствіших глядачів. А експериментальне «Плем’я» змусило навіть найкрасномовніших критиків перейти на мову жестів, якою і розмовляють всі без виключення герої стрічки. Окрім цих двох фільмів цьогоріч Україна представила у Каннах п’ять короткометражок у секції Short Film Corner, а також цілий ряд картин на кіноринку.
Сьомий рік поспіль на Каннському кінофестивалі працював український павільйон. У ньому презентувалося українське кіно останніх років, а також вітчизняні фільми, які знаходяться ще на етапі створення. Через політичну ситуацію інтерес до нашої країни в Каннах був як ніколи активним. Довгі черги перед українським павільйоном, десятки підписаних контрактів про зарубіжну дистрибуцію вітчизняних фільмів, численні слова подяки за те, що незважаючи на обставини у країні, все ж змогли приїхати та презентувати Україну – всім цим був переповнений кожен день роботи вітчизняного павільйону.
Одразу по його закінченні ми зв’язалися з його куратором Олександрою Миколишин, яка поділилася з нами ще свіжими враженнями від Каннського кінофестивалю, розповіла про ажіотаж навколо вітчизняного кіно та підказала, на які фільми фестивалю варто чекати.
Подією, яка зібрала в українському павільйоні найбільшу кількість зацікавлених стала прес-конференція, присвячена «Майдану» Сергія Лозниці. Скільки людей тоді завітало в український павільйон?
Про те, наскільки багато тоді було людей свідчить хоча б той факт, що під час цієї прес-конференції сусідній з нами павільйон Азербайджану надав нам свою площу. Адже людям просто не вистачало місця. Керівник павільйону вийшов до нас зі словами «Наша земля – це ваша земля».
За день до цього, 19 травня відбулися презентації п’яти документальних проектів, присвячених Євромайдану та війні в Україні: альманах студентських короткометражок «Чорна книга Майдану», 35 короткометражних документалок з «Вавілону 13», «Небесна сотня», «Київ. Війна на Інститутській» та «Жінки Майдану». Людей на цій презентації було надзвичайно багато. Це була переважно зарубіжна аудиторія, хоча було й багато росіян, котрі пов’язали собі стрічки з кольорами українського прапора на знак солідарності з нами. У цілому на цю презентацію прийшло близько 70 чоловік. Серед них були журналісти з найавторитетніших кінематографічних видань світу і директори міжнародних кінофестивалів.
В українському павільйоні було багато артефактів Майдану…
Так, ми привезли з собою стрічки з кольорами українського прапора, каски, окуляри та міні-копію майданівської ялинки, створену активістами «Мистецького Барбакану». Усього існує п’ять таких ялинок. А наші французькі колеги допомогли нам з шинами, котрі ми також поставили у павільйоні. Крім того, всі працівники павільйону були у вишиванках.
Чи активно зарубіжні дистриб’ютори цікавилися нашими фільмами?
Не володію повною інформацією, проте знаю, що «Племенем» зацікавилися шість зарубіжних дистриб’юторів. Але цим географія прокату стрічки не обмежиться. Так само і «Майдан» буде показуватися у кількох країнах.
А як із фільмами, котрі не мали відношення до Майдану і не показувалися в офіційних програмах. До цих стрічок був інтерес зарубіжної кіноспільноти?
Коли іноземні кінопрофесіонали та преса цікавилися фільмами про Майдан – ми розповідали й про інші вітчизняні стрічки. Багато хто з них був приємно здивований кількістю картин, що знімаються у нашій країні.
Коли стало відомо, що «Плем’я» потрапило до «Тижня критики» Канн – продюсер стрічки Денис Іванов сказав, що це вже гарантія того, що фільм згодом буде показаний приблизно на ста фестивалях. Але ж ця стрічка перемогла, а це означає, що кількість її фестивальних показів суттєво збільшиться…
Ну, продюсери «Племені» в Каннах просто розривалися між відбірниками фестивалів та дистриб’юторами. Про цю стрічку говорили всі! Після її показу до нашого павільйону приходили навіть дві делегації глухонімих, щоб більше дізнатися про це кіно.
Як пройшли покази п’яти короткометражних українських фільмів з секції Short Film Corner?
На їх презентації було людно. Прийшло багато кінопрофесіоналів, на яких ми не чекали. Більшість із них заходили до нас у павільйон зі словами: «Знаєте, зараз проходить відкриття російського павільйону, але ми до них не пішли. Ми прийшли до вас!» І дійсно, протягом усього фесту павільйон наших північних сусідів був практично порожнім, незважаючи на те, що у них була дуже насичена програма подій.
До яких країн ще був настільки ж активний інтерес, як і до України?
До Турції, адже цьогоріч їх кіноіндустрії виповнюється сто років. Та й минулоріч ця країна була головним ньюзмейкером, як Україна – сьогодні. Через це Турції була приділена особлива увага.
Через політичну та економічну кризу в Україні зарубіжні кінопрофесіонали пішли на зустріч Одеському Міжнародному Кінофестивалю, закликавши всіх, хто може – допомогти нашому кінофоруму. Знаю, що організатори Каннського кінофесту також посприяли українському павільону.
Так, наприклад, нам зробили знижку 50% на оренду цього павільйону. Повна вартість оренди складає близько 17 тис. євро. На заощаджені з цієї суми кошти ми змогли привезти у Канни режисерів та продюсерів, котрі представили своє кіно. Дуже важливо, щоб автори українських фільмів презентували свої проекти особисто. Адже від цього суттєво зростає кількість укладених угод. Наприклад, дуже продуктивно цьогоріч презентували свій анімаційний проект «Крамниця співочих пташок» режисер Анатолій Лавренішин та продюсер Віталій Хало. Вони познайомилися з ключовими фестивальниками та дистриб’юторами. Коли ж немає представників самого фільму, то все, що можуть зробити працівники павільйону – це надати контакти авторів стрічки. Але ефект від цього значно менший.
Що вразило з фільмів, показаних у конкурсній програмі Канн?
Найбільшим враженням став «Лєвіафан» Андрія Звягінцева. Він перегукується з попередніми картинами режисера. Це фільм, на який дійсно варто чекати.
