Геннадій Кофман: Скоро зявляться нові імена української документалістики

З 22 по 28 березня 2013 року пройде Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Крім того, що ця кіноподія підіймає болючі проблеми як нашого суспільства, так і всього людства загалом, представлені на ній фільми виходять далеко за рамки концепції «про права людини». Таким чином Docudays UA вже давно став наймасштабнішою українською подією у царині документалістики. Зустрівшись з програмним директором фестивалю Геннадієм Кофманом, ми поговорили про те, які зрушення відбулись в Docudays UA протягом останніх 10 років, про унікальну систему кінопоказів цього фестивалю в інших містах, якій заздрять європейські кіномани, а також про пасивність вітчизняних чиновників і активність українських документалістів.

Минулорічний фестиваль Docudays UA пройшов під гаслом «Ні авторитаризму». Який посил цьогорічного, десятого фестивалю?

«Вибір Є». Саме про це говоритиметься у більшості фільмів цьогорічного фестивалю. Ми отримали близько 500 заявок на стрічки практично з усіх країн світу.

Скільки глядачів відвідує ваш фест?

В останні роки відвідуваність Docudays UA складала від 14 до 20 тис. глядачів лише під час київської частини фестивалю. Однак якщо врахувати спеціальні покази в інших містах України, то ця цифра складає до 150 тис. глядачів. Це значно більше, ніж у перші роки фесту.

За останнє десятиліття глядач став адекватнішим. У перші роки нашого кінофоруму люди з недовірою відносились до концепції «кіно про права людини». Всі вважали, що це має бути щось малоцікаве і нудне. Однак за ці роки нам вдалося змінити відношення до документального кіно. На наш фестиваль ходить європейський глядач.

Цьогоріч ми зменшимо конкурсну програму, адже фільмів дуже багато. Якщо минулорічна конкурсна програма повнометражного кіна складалася з 16-17 стрічок, то цьогорічна буде скорочена до семи. У це число часто не потрапляють навіть ті картини, які отримують відзнаки на престижних кінофорумах. Зазвичай фільми-призери зарубіжних кінофестивалей виділяються в окремі програми, проте ми цього не робимо. Однак у нас буде багато інших позаконкурсних програм. Серед іншого покажемо п’ятірку кращих стрічок нашого фестивалю.

Скільки міст об’їжджає ваш фестиваль протягом року?

За результатами останнього фестивалю ми об’їхали 123 населених пункти. Фактично покази в інших містах відбуваються у період з жовтня по грудень. У перші роки я самостійно їздив Україною та показував ці стрічки, проте зараз у нас склалась широка мережа партнерів, котрі розкидані по всій країні та показують ці стрічки у себе. Всього їх близько сорока. Це громадські організації, кіноклуби, безпосередньо власники кінотеатрів тощо. Такою мережею кінопоказів можуть похвалитись далеко не всі кінофестивалі. Коли наші колеги з Женеви почули про таку систему кінопоказів, то просто не повірили у можливість її існування.

Чи є різниця між тим, як сприймають фільми у різних регіонах України?

Я б не сказав, що є явне протиріччя у тому, як сприймають фільми глядачі з різних регіонів. Для цього ми розробили таку схему, за якою наші представники у різних областях самі обирають фільми для показу, враховуючи специфіку місцевої влади, ментальності тощо.

На минулорічному Docudays UA спалахнув скандал навколо стрічки «Шахта №8», яка розповідає про підлітка, який вимушений заробляти на життя, добуваючи вугілля у шахтах-копанках. Після показу цієї стрічки у виконавця головної ролі почалися проблеми: місцеві хлопці його неодноразово били, а сусіди перестали з ним розмовляти. Напевне, цю стрічку не показували на Донеччині?

До «Шахти №8» був величезний інтерес – вона зібрала рекордну, як для українського фільму, кількість переглядів на YouTube (більше 200 тис. переглядів – А.Ф.).  Якось мені зателефонував директор центрального донецького кінотеатру і попросив показати цю стрічку. Тож мені довелось пояснювати, що у нього можуть виникнути проблеми через цей показ. У той же час цю картину показували у маленьких кіноклубах східного регіону.

Як чиновники ставляться до проблем, які підіймаються у стрічках вашого фестивалю?

Наприклад, коли показували скандальний фільм «Інший Челсі», у якому досить гостро показуються донецькі реалії, то жодних претензій від можновладців у наш бік не поступило. Та й в інших випадках ніколи не відбувалось репресій по відношенню до нас.

Тобто йде мова про те, щоб влада не створила зайві проблеми. Про те, щоб хтось з можновладців вирішив вже окреслені у фільмах негаразди, мова не йде…

Так, позитивні дії зі сторони можновладців я зустрічав лише у поодиноких випадках. Наприклад, одного разу в Харкові я показував польську стрічку Ханни Полак «Діти Ленінградського» (2004), яка розповідає про дітей, що живуть на Ленінградському вокзалі у Москві. За кілька днів після показу губернатор проводив нараду з обласними чиновниками, присвячену правам дитини. Засідання він розпочав з перегляду цієї 30-и хвилинної стрічки, після якої він сказав чиновникам: «Якщо ви зараз будете мені розповідати про те, що у ваших районах подібного немає – пишіть заяву…». Він дуже точно розумів для чого в принципі потрібно кіно…

Чому у назві Docudays UA тримається формулювання «кіно про права людини»? Адже у програмі і цьогорічного, і минулорічних фестивалів є стрічки, які виходять далеко за рамки цього формату.

Docudays UA став наймасштабнішим українським фестивалем про права людини, і нам важливо просто показати якісне кіно. Дійсно, нам досить тісно у рамках формату «про права людини», однак цю тему так чи інакше чіпляє буквально кожен якісний фільм. Над проведенням фестивалю працює велика команда правозахисників і, якщо б вони не допомагали з його організацією, то він багато чого б втратив.

Бюджет минулорічного кінофестивалю «Молодість» склав близько $1 млн., Одеського Міжнародного кінофестивалю – близько 3 млн. євро, а який бюджет у Docudays UA?

Декларований бюджет фестивалю близько $300 тис. Проте багато в чому організація фестивалю спирається на сили волонтерів. Постійно нас підтримує Державне Агентство з питань кіно, яке виділяє на проведення фестивалю до 100 тис. грн. Практично всі інші джерела фінансування – гранти та спонсорська підтримка.

Які українські фільми будуть показані на цьогорічному Docudays UA?

Буде картина Володимира Тихого «Межигір’я». Вона входить до альманаху «Відкритий доступ», наскрізною темою якого є доступ до інформації в Україні. Ця стрічка розповідає про те, як наші журналісти намагались пробитися у Межигір’я, приватну резиденцію Віктора Януковича.

Альманах «Поза Євро», який складається з фільмів молодих режисерів. Кожна з цих стрічок – свого роду метафора того, як українці й поляки проводили Євро-2012.

Зараз у кінотеатрах йде повнометражна ігрова робота Валентина Васяновича «Звичайна справа», а на нашому фестивалі буде показана нова документальна стрічка цього режисера. Вона називається «Присмерк» – це унікальна, дуже тонка картина, яка є в повному сенсі цього слова європейським кіно. Як на мене, Васянович – документаліст «від Бога».

Також ми покажемо просто надзвичайну стрічку «Час життя об’єкту в кадрі» Олександра Балагури. Це настільки неповторний режисер, що він не вписується навіть у фестивальний формат. У нього незвичний авторський погляд на речі та на навколишній світ у цілому.

Сьогодні вже можна говорити про те, що вітчизняна документалістика знаходиться на етапі, коли дуже скоро ми дізнаємось нові імена і будемо пишатись престижними нагородами наших співвітчизників на багатьох фестивалях.

Які вітчизняні документальні стрічки останнього десятиліття ви б відзначили?

«Проти сонця» (2004) В. Васяновича. Ситуація з кіноіндустрією у ті роки була не найкращою, тому він довгий час просто не міг знімати. Звісно, хочу відзначити його брата Максима Васяновича і його картину «Мама вмерла в суботу на кухні» (2009), який отримав багато призів на різних кінофорумах.

Нажаль поїхав закордон чудовий документаліст Андрій Загданський. Його чудова картина «Мій батько Євгеній» (2010) безумовно входить в список кращих вітчизняних документалок останнього десятиліття.

З великою обережністю я б згадав Сергія Буковського. Все, що він знімає, він робить щиро і талановито, проте його ранні роботи мені набагато ближчі. Прикро, що Сергій зараз знімає так мало фільмів.

Останнім часом набувають популярності інтернет-кінофестивалі, які вже стали невід’ємним інформаційним супутником кожного авторитетного кінофоруму. На їх сайтах можна переглянути ту чи іншу стрічку, знаходячись будь-де. Чи буде Docudays UA опановувати всесвітню мережу?

Я знаю цілий ряд кінофестивалів, які створюють сервери з величезною базою фільмів, доступ до яких можна отримати за невеличку плату. Я б хотів створити сервер з кращими стрічками Docudays UA, проте головна перепона у цьому – піратство. Нажаль в Україні та Росії воно розвинуто настільки, що практично кожен фільм, який ми показуємо на нашому фестивалі вже через півроку можна знайти в інтернеті.

Проте сьогоднішній формат фестивалю дозволяє обговорити переглянуту стрічку з іншими глядачами або з авторами стрічки. Це велика перевага перед он-лайн переглядом.

Чи можна побачити фільми з вашого фестивалю по телебаченню?

Наше телебачення хоче, але не може показувати таке кіно. По-перше, стрічки з Docudays UA за своїм хронометражом не підпадають під телеформат. По-друге, вітчизняні телекомпанії не в змозі виплачувати необхідні суми за права на фільми.

ЧИТАТИ ЩЕ

Євробачення: Історія Вогняної саги – дурна, але чесна комедія про пісенний конкурс

Комедія «Євробачення: Історія Вогняної саги» хльостко висміює все банальне і недолуге, що є в цьому пісенному конкурсі. Але разом із тим і ефектно виділяє сильні...