В якості режисера й аніматора Олександр Бубнов випустив близько двадцяти анімаційних фільмів і серіалів. Його дотепний ремейк класичного детективу про Шерлока Холмса став однією з найяскравіших робіт в українській анімації останніх років. В ексклюзивному інтерв’ю Cut Insight, Олександр розповів, які фільми справили на нього особливо сильний вплив.
«Казка казок» (1979) Юрій Норштейн
Я вперше побачив цей фільм, коли був студентом архітектурного факультету, році у 80-му. У Києві тоді працював мультілекторій: щомісяця привозили порцію свіжоспечених мультфільмів і показували бажаючим. Фільм перевернув мої уявлення про можливості мультиплікації й багато в чому сприяв тому, що я вирішив з архітектури піти в анімацію.
https://www.youtube.com/watch?v=u-ZbuKFzgJ0
«Можливості діалогу» (1982) Ян Шванкмайер
На мене вплинула уся творчість Шванкмайера, та оскільки треба вибрати один із його фільмів – назву цей. Уперше я побачив його фільми, вже працюючи на Київнаукфільмі аніматором. Це було щось настільки протилежне тому, що знімалося тоді на студії… Я був вражений. Особливо мене вразило з’єднання «живої» та «мертвої» матерії в його фільмах – справжнього м’яса (пам’ятаю цей вирізаний язик), неприємно «живих» (хоча, зрозуміло, що штучних) очей і пластиліну.
Відлуння цього впливу можна знайти в мініатюрі «Втеча» (збірка «Страсті-мордасті») – про те, як втік від м’ясорубки шматок м’яса. Режисером був Володимир Гончаров, а я автор сценарію і художник-постановник. «Як у Шванкмайера», звичайно ж, не вийшло – не вистачило культури зображення – але спроба була 🙂
https://www.youtube.com/watch?v=bwAkWaXnBD8
«Вулиця Крокодилів» (1986) Стівен і Тімоті Квей
Враження від творчості Шванкмайера було ще більш посилено фільмами братів Квей, які виявилися в якійсь мірі продовжувачами його творчості. Я надовго «захворів» сюрреалізмом. Але на моїх фільмах це все-таки ніяк не відбилося. Так, легкий наліт сюрреалізму і абсурдизму є в «Шерлоці Холмсі й докторі Ватсоні».
«Блоу-ап» (1966) Мікеланджело Антоніоні
Я люблю творчість усього Антоніоні, та знову ж таки треба вибрати такі, що найбільше вразили, і я вибираю «Блоу-ап». Я переглядав його багато разів. Мені подобається фотограф у виконанні Девіда Хеммінгса з його привабливим і в той же час жорстоким обличчям, що нагадує обличчя давньогрецької статуї. І сам Лондон 60-х з його богемними вечірками, інтер’єри фотостудії, нічний парк з тривожно шумливим листям справили на мене свого часу сильне враження.
«Андрій Рубльов» (1966) Андрій Тарковський
Ще одне потрясіння. Кілька днів я ходив як уві сні. Як і після «Сталкера», втім.
«Маленькі трагедії» (1979) Михайло Швейцер
Для мене в цьому фільмі по-новому зазвучала поезія Пушкіна. І музика Шнітке. Один із улюбленіших фільмів. Переглядаю не менше, ніж раз на рік.
«Мій друг Іван Лапшин» (1984) Олексій Герман
З усієї творчості Олексія Юрійовича Германа найбільше люблю саме цей фільм. Потрясіння від того, як передано час. Майже документальні зйомки – віриш, що так і було. І несподіваний трагічний Миронов у ролі Ханіна. Епізод, де він намагається затримати Соловйова – мороз по шкірі.
«Кухар, злодій, його дружина і її коханець» (1989) Пітер Грінуей
З цього фільму почалося знайомство з творчістю Грінуея. Особлива похмура, барочна атмосфера його картин, навмисна театральність, кожен кадр хочеться укласти в позолочену раму – все це справило сильне враження на молодий незміцнілий розум. 🙂
Я ж пишу не про найбільш видатні фільми, а про тих, що справили найбільше враження.
«Андалузький пес» (1929) Луїс Бунюель, Сальвадор Далі
З цієї 16-хвилинної німої стрічки почалося моє знайомство з творчістю Бунюеля. Від кадру, де бритва ріже око у мене до цих пір стискається все усередині. І не важливо, що око не людське.
«Розсікаючи хвилі» (1996) Ларс фон Трієр
До цього я ніколи не думав, що актори можуть ТАК грати.
https://www.youtube.com/watch?v=5yVK5NnYkFU
«Звичайно, фільмів, які на мене вплинули, набагато більше. Це і Фелліні з його «Амаркордом», і Пазоліні з «Царем Едіпом», і Бергман з його «Фанні й Олександром», і багато інших. В анімації це Татарський («Падав торішній сніг») і Ковальов («Андрій Свіслоцкій»), і Черкаський з його «Врунгелем» (що теж підштовхнув до анімації). Згадувати і перераховувати можна нескінченно. Та я обрав ці. Вони першими спливли в пам’яті – значить, нехай першими й будуть», – завершив свій список Олександр Бубнов.