29 вересня у прокат вийшла одна з найтитулованіших українських документальних стрічок останніх років «Жива ватра». Напередодні прем’єри ми зв’язалися з її режисером Остапом Костюком, аби дізнатися, на яких фільмах формувався його світогляд і смак. «Стрічок, що вплинули на мене – просто безліч. Тому в цій десятці я називатиму тільки свої найсильніші враження останнього часу, а також ті картини, що стали для мене свого роду поворотними», – відзначив він.
«Дядечко Бунмі, що пам’ятає свої попередні життя» (2010) Апітчатпон Вірасетакул
Для мене ця стрічка стала справжнім відкриттям. Протягом останнього десятиліття було відчуття, що в кінематографі почався якийсь застій. Немов усі минулі прийоми і винаходи вже вичерпали себе, а нові ще не встигли з’явитися. А цей режисер продемонстрував щось дійсно нове. Взагалі треба більше говорити про східний кінематограф. Він дуже і дуже потужний.
https://www.youtube.com/watch?v=9EGSt1mwzSA
«Нерозпізнаний полудневий об’єкт» (2000) Апітчатпон Вірасетакул
Фільм доводить, що треба завжди мати сміливість експериментувати й шукати себе у нових формах, жанрах, стилях. Вражає те, як Вірасетакул працює зі сценарієм. Історія у його фільмі мандрує між героями. Немов це сам сюжет шукає свого героя, а не навпаки – як у класичній драматургії, коли герой бере участь у певному сюжеті. У роботах Апічатпона присутня певна східна містичність і загадковість. Він дає віру в те, що у кіно можливе чудо.
«Жінка у пісках» (1963) Хіросі Тесігахара
Люблю філософію в кіно. І ця стрічка тримає своїм якимсь унікальним стилем узагальнення філософських тем. Дуже метафоричний фільм.
«Бєлови» (1992) Віктор Косаковський
Дуже особистісна і людська документальна стрічка. У кінематографі я ціню, перш за все, не сюжет, а атмосферність і відчуття певного самобутнього світу. Тут цікаво, наскільки глибоко режисер заходить на територію героя.
«Сунична галявина» (1957) Інгмар Бергман
Коли я знімав «Живу ватру», то зустрів старого чоловіка, який нагадав мені головного героя цієї стрічки. В результаті він став одним із ключових персонажів мого фільму.
https://www.youtube.com/watch?v=o08BagYDaeg
«Корпорація «Святі мотори» (2012) Лео Каракс
Надзвичайно вражає вільнодумність та безмежність цієї стрічки. Мені взагалі здалося, що головним героєм цієї картини і є кінематограф, як такий.
«Коханці з Нового мосту» (1991) Лео Каракс
Обожнюю Дені Лавана, який зіграв головну роль у багатьох стрічках Каракса. Цю картину я уперше переглянув у кіноклубі Могилянки. Як і всі вищезгадані – цей фільм є для мене певним орієнтиром. Каракс дуже спокійно до себе ставиться – ніколи не позиціонує себе, як якийсь кінокласик…
«Дзеркало» (1974) Андрій Тарковський
Це є показним прикладом авторського кінематографу, в якому дуже добре пояснюється текучість часу на екрані. У студентські часи я безперервно дивився усього Тарковського. Тоді я працював актором у театрі. Кожна його картина для мене була справжнім відкриттям і дуже глибоким переживанням.
«Червона земля» (2001) Сергій Буковський
Я подивився цю потрясну стрічку на кінофестивалі у Вроцлаві. Несподіванкою стала сама тема аргентинців українського походження, якій присвячена ця картина. Після її перегляду я почав слідкувати за творчістю Буковського і шукав його фільми. Прикро, що у нас мало знають його роботи.
«Чотири рази» (2010) Мікеланджело Фраммартіно
Про цю картину мені розповіли, коли я займався монтажем «Живої ватри». Згадка про неї виникла просто асоціативно – адже в ній також розповідається про вівчаря. Це ігрова стрічка, що знята в документальному стилі. А я робив у своєму фільмі зворотній ефект: знімав документальну роботу, у якій протягував якусь художність. «Чотири рази» – дуже метафоричне, експериментальне і разом із тим дуже цілісне кіно.