Наразі триває прокат мелодрами «Гніздо горлиці», що була визнана кращим українським фільмом на цьогорічному Одеському кінофестивалі. Таку ж нагороду Тарас Ткаченко отримав і в 2011 році за свою короткометражну ліричну стрічку «Собачий вальс». У минулому році широкою популярністю користувався детективний серіал «Ніконов і Ко», одним із режисерів якого був Ткаченко. А в жовтні його було обрано головою Спілки кінематографістів України.
Перелічуючи власну десятку фільмів, що займають особливе місце у його житті й творчості, він відзначив, що головний акцент у будь-якому фільмі він робить саме на метафоричності, філософічності й людяності.
«Комісар» (1967) Олександр Аскольдов
В цій картині вражає те, як, будучи у лещатах ідеології, автори стрічки змогли розказати людяну і щиру історію. Психологічно – вона дуже гостра. У ній надзвичайно точно показується стрижень людини. Окрім того вона є просто букварем по композиції, роботі зі звуком і артистами.
«Камінний Хрест» (1968) Леонід Осика
Українське кіно за своєю природою є метафоричним. І це чудово виражено у даній стрічці. Я божеволію від сцени прощання, і подосі не можу повністю розібратися, як її знято. Це просто еталон вирішення сцени. Тут є абсолютне відчуття, що на екрані не постановочний епізод, а справжній фрагмент життя, яке плине саме собою. Окрім того сюжет картини побудовано новелістично. Мене дуже цікавить оцей принцип обєднання кількох історій в одному фільмі.
«Вавілон» (2006) Олехандро Гонсалес Іньярріту
Він також створений за принципом об’єднання новел, кожна з яких є цільною метафорою. Три сюжети в даній картині поєднані не конкретним спільним героєм чи темою. Головний об’єднуючий елемент у картині – філософема. Такий принцип побудови сюжету в кіно свого часу мене дуже вразив. Для мене особисто у всій творчості Іньярріту найважливішим є саме цей фільм.
«Одного разу в Америці» (1983) Серджіо Леоне
Це також фільм-буквар по роботі з масовкою, другим планом і артистами; як продумувати історію і сцени; що таке сплав психології з метафоричним змістом. Саме на цій картині я проходив школу по роботі з акторами. Тут не відчувається, що вони грають, а є абсолютне відчуття, що всі вони буквально проживають свої ролі.
Уперше я побачив цю картину випадково – просто якось увімкнув телевізор і вже не зміг вимкнути, поки не пішли титри.
https://www.youtube.com/watch?v=o5clV92RejA
«Андрій Рубльов» (1966) Андрій Тарковський
По-перше, мені було цікаво, як два таких сильних художника, як Тарковський і Кончаловський разом змогли зробити таку складну картину. Як узагалі проходив їх спільний творчий процес. По-друге, в цій стрічці чудово показується, що таке життя художника і як жити суголосно зі своїм покликанням. І переглядаючи час від часу «Андрія Рубльова», я перевіряю, чи перебуваю я у згоді зі своїми творчим і людським «я».
Я багато дивився Тарковського і люблю його роботи, проте не можу сказати, що я вчився на його стрічках.
«Пролітаючи над гніздом зозулі» (1975) Мілош Форман
Я викладаю в КНУТКТ ім. Карпенка-Карого і своїх студентів я просто дістав цією стрічкою. Уперше я переглянув її у 1990-х, коли питання свободи у нашому світі лише починало прориватися крізь цю свинцеву радянську несвободу. Я був школярем і дивився цей фільм десь у нічному ефірі. Мені запав у пам’ять епізод, у якому вождь вибиває вікно і біжить. У цей момент мені просто фізично хотілося кричати. Картина мене просто прорвала. Я дуже гостро відчув, що таке є внутрішня свобода. Можна сказати, що саме цей фільм зробив мене тим, ким я є. Він вплинув на моє внутрішнє єство.
«Кисневий голод» (1991) Андрій Дончик
Ця стрічка мене свого часу протверезила і показала, що кіно може бути іншим. На той час – початок 1990-х – вона сприймалась, як антикіно. «Кисневий голод» побудовано на дисгармонійних, поламаних, пошматованих образах. Окремі кадри з нього я пам’ятаю до найменших деталей.
Наприклад, для музики однаково важливими є і евфонія, і какофонія. І якщо всі перелічені до цього фільми евфонічні, то стрічка Дончика – какофонічний. Він дуже ефектно показує, як ламати гармонію.
https://www.youtube.com/watch?v=P-lIx2AGHac
«Сяяння» (1980) Стенлі Кубрик
Це кіно, що працює напряму з почуттями глядача, минуючи розум. Стрічка дуже вичерпно пояснює, що таке емоція. Це не стільки жаховичок, скільки фільм стану. Він навчив мене, як занурювати і утримувати глядача у певному стані аж до фінальних титрів.
«Гарем» (1985) Артюр Жоффе
Дуже дивний фільм, що нагадує сон. Під час його перегляду складається враження, що просто вивалюєшся з реальності. Там немає гармонійної структури оповіді у звичному розумінні цього слова. Ця стрічка – немов уривок марення. Він навчив мене тому, що у кіно ми не зобов’язані вести розповідь логічно. Навпаки – ми маємо рвати оповідь і складати сюжет із недовершених кусків, що працюють, як пунктир. В такому випадку творець фільму стає скоріше провокатором, аніж оповідачем.
«Поля смерті» (1984) Роланд Жоффе
Мистецтво, звичайно, має розповідати про загальнолюдські речі. Проте говорити воно має актуальною мовою і співіснувати зі своїм глядачем в одній реальності, не відриваючись у якийсь умовний світ. Саме цей фільм навчив мене тому, що таке актуальне мистецтво. Наскільки важливою є злободенність теми у кіно. І наскільки важливо не зробити її спекулятивною.
Власне цей баланс актуальності і неспекулятивності – те, що я намагаюся досягти, створюючи власне кіно.
https://www.youtube.com/watch?v=bQUPfrsQs7k
