На українських екранах триває показ фільму Андрія Звягінцева «Нелюбов». Картина прийшла в наші кінотеатри через рік після успішної прем’єри на Каннському кінофесті. Прокатом стрічки займається компанія «Yeah! Distribution». Раніше цей дистриб’ютор вивів на наші екрани цілу низку інших фестивальних картин («Порту», «Учень» тощо).
Про те, наскільки успішний і затребуваний в нашій країні прокат авторського кіно і який глядач його дивиться – розповідають програмний директор компанії Христина Тинькевіч і генеральний менеджер «Yeah! Distribution» Варвара Перегінчук.
У вашій компанії дуже оптимістичну назву. Як воно народилося?
Це, насправді, кумедна історія. У нас була групове листування, в якому ми накидали варіанти назв. Наша колега Аня прокоментувала один із них радісним вигуком «yeah!». Ми пожартували у відповідь: «Yeah! Distribution». Назва народилася за 10 хвилин. Ми вирішили, що вона добре відображає наш підхід – «вперед і з піснею».
За рік з моменту світової прем’єри фільму «Нелюбов» багато хто вже подивилися його на фестивалях і в інтернеті. Чи пішов український глядач на цей фільм у кінотеатри?
У нормальних обставинах вихід фільму через рік після прем’єри не є чимось надприродним, але на території СНД це, і справді, проблема з огляду на неконтрольовану ситуацію з піратством. Ми звернулися до правовласників одразу після Канн, але на той момент вони вже вели переговори з іншим українським дистриб’ютором. В результаті у них щось не склалося і ми знову підключилися до переговорів вже ближче до кінця минулого року.
Так, час було втрачено і на фільм, дійсно, прийшло набагато менше людей, ніж, якби ми показали його півроку тому. Але ми до цього були готові. Ми вважаємо, що в контексті розвитку нашої кінокультури Звягінцев на великому екрані – обов’язковий. Його можна любити або не любити, але не можна заперечувати, що це сильний майстер, кожен фільм якого – подія.
До того ж, «Нелюбов» відсилає до причин україно-російського конфлікту, що є ще однією важливою причиною перегляду картини для нашого глядача.
Які фільми ви плануєте привезти на українські екрани в майбутньому?
Поки ми не можемо говорити про конкретні назви. За тиждень ми їдемо на кіноринок в Канни, де буде фіналізовано низку угод. Програма на другу половину року буде готова в червні. Поки можемо лише сказати, що будемо продовжувати працювати з фестивальним і авторським кіно. Можливо, також візьмемо один більш легкий, «глядацький» фільм.
Чи будете ви показувати українське кіно?
У нас був не дуже успішний досвід роботи з українським кіно, після якого ми вирішили найближчим часом від нього утриматися. Наша індустрія, хоч і активно зараз розвивається, проте поки все ж вона досить молода. Тому працювати з нашими продюсерами часто складніше, ніж із міжнародними сейлзами. З іншого боку, ми не ставимо собі жорстких обмежень: якщо буде проект, який нас сильно зацікавить – ми спробуємо стати на цей шлях знову.
Який в Україні обсяг аудиторії, яка дивиться авторські/фестивальні фільми в кінотеатрах?
Аудиторія, на жаль, невелика. В середньому – це близько 5% глядачів. У порівнянні з Західною Європою (і навіть близькою Польщею), наш ринок ще досить інфантильний. Основна проблема в тому, що масовий глядач ходить у кіно переважно за ескапізмом. Тому будь-яке кіно, що потребує певної інтелектуальної роботи, сприймається погано. Це питання підміни очікувань.
Це як, коли ти хотів погортати журнал мод, а тебе змушують читати книгу. Більшість глядачів не відрізняють кіно-атракціон від кіно-мистецтва, не розуміють, що це два абсолютно різних досвіди. Якщо ти прийшов на, умовно кажучи, «Месників», а тобі нудно або неприємно – це проблема, тому що єдине завдання такого фільму – розважати.
А той же Звягінцев не зобов’язаний тебе розважати, він просто пропонує тобі свою точку зору, провокує діалог і нудьга тут говорить більше про те, хто дивиться, а не про те, що на екрані. Саме від цієї «підміни очікувань» багато в чому і залежить неприйняття фестивального кіно масовою аудиторією.
Зараз з’явилося кілька дистриб’юторів, які привозять незалежне, фестивальне кіно і це дуже добре. Сподіваємося, що разом у нас вийде пробитися до українського глядача. Потрібно більше фільмів, більше фестивалів, лекцій, статей, передач.
Ми дуже радіємо кожному фестивальному фільму, який виходить на екрани, тому що знаємо скількох зусиль це коштує. В майбутньому, крім прокату, ми плануємо створювати ще й освітні івенти. Розвиток кінокультури – процес тривалий і комплексний. Хоч і маленькими кроками, але ми все ж рухаємося вперед.