Протягом трьох років проводяться покази Сучасного Українського Кіно (СУК). Ця ініціатива вже стала впізнаваним брендом, а тепер претендує і на звання справжнього тренду. Окрім щотижневих показів у столичному кінотеатрі «Ліра», фільми СУК активно показуються як в інших містах України, так і за кордоном. Натхненник цього проекту – молодий режисер Валерія Сочивець – розповідає про те, як СУК переріс у справжнє відгалуження українського кінематографа.
Покази СУК проходять вже більше трьох років. А з чого все починалося?
Я почала допомагати організовувати покази фільмів молодих українських режисерів на Гогольфесті. Для цього я збирала фільми серед студентів КНУКіМ ім. Карпенка-Карого, в якому навчалася. Адже крім самих студентів і викладачів ці фільми зазвичай ніхто не дивиться. А коли ми почали проводити публічні покази, то я помітила, що глядачам цікаво поспілкуватися з авторами цих робіт. З часом до мене почали підходити люди з проханням організувати подібні покази в інших містах України та за кордоном. Так покази СУК відбулися вже в Іспанії та Англії.
А іноді і в саму програму СУК потрапляють фільми з інших країн.
Після того, як ми почали їздити зі своїми фільмами на фестивалі за кордон, то стали привозити звідти іноземне кіно. У себе в університеті ми такі стрічки ніколи не побачимо – подібні покази у нас не проводяться. А даремно, адже дивитися кіно закордонних колег – теж гарне навчання.
СУК – це майданчик, на якому свій фільм може показати практично будь-який український режисер?
Так. Ми переглядаємо величезну кількість короткометражок від найрізноманітніших режисерів, щоби обрати дійсно вартісні роботи. Серед них є фільми аматорів і студентів, є треш і картини професіоналів. Ми показуємо абсолютно будь-яке кіно, щоб була зрозуміла загальна картина сучасного українського кінематографа. Після кожної стрічки глядач може поспілкуватися з її автором. Можливість задати своє питання і поговорити з режисером – саме те, на що публіка стала йти. Людям цікаво обговорити кіно.
Ваш альманах розгойдує упередження про те, що саме в Києві знімається левова частка українських короткометражок. Скільки фільмів із регіонів у вашому проекті?
Останнім часом у нас з’явилося багато львівських фільмів. Є також картини про кримських татар, зняті в Криму. І цим географія нашого репертуару далеко не обмежується. Варто відзначити, що студентські стрічки – переважно київські, бо в інших містах немає кіношкіл.
Окрім Києва, в яких ще містах ви вже показували програму СУК?
У Вінниці, Самборі, Дніпропетровську, в Білій Церкві… Зараз плануємо ще кілька міст. Це поки одиночні покази, але ми прагнемо проводити їх на регулярній основі.
Хто найчастіше ходить на покази СУК?
Основа нашої глядацької аудиторії – студенти столичних ВНЗ, а також люди, що цікавляться українським кінематографом. Нерідко в залі можна побачити відомих кінокритиків, акторів, режисерів та інших діячів культури. Наприклад, на останній показ СУК прийшла Джамала.