Ще донедавна вітчизняна кіноіндустрія знаходилася у такому стані, що добитися екранізації власного літературного твору можна було лише, якщо вкласти власні кошти у зйомки фільму. Так, власне, і з’явилася картина режисера Олександра Кірієнко «Ілюзія страху» (2008). Такого штибу твір тоді б не отримав свого екранного відображення, якщо би був написаний в Україні кимось іншим, а не Олександром Турчиновим, тогочасним Першим віце-прем’єр-міністром України.
По суті ця стрічка мало чим відрізняється від б анальних російських телемувіків, котрі заповнюють ефір другосортних телеканалів.
Сюжет картини розгортається у буремні дев’яності. Рекет впливовіший за офіційну владу. Гроші вирішують більше, ніж закони. А вершина успіху у бізнесі – лишитися живим, а не вибудувати фінансову імперію. Саме у таких умовах головний герой на прізвисько Короб розбудовує свій бізнес.
Одного дня його силоміць змушують зруйнувати власну справу, після чого назначити власниками «інших людей». Сильний стрес, який він переживає у зв’язку з цим, призводить до того, що свідомість Короба роздвоюється. І крім свого реального образу він бачить себе також царем Саломоном. Ця притягнута за вуха історична паралель стає віссю сюжету «Ілюзії страху».
Вихід книги Олександра Турчинова «Ілюзія страху», а згодом і її екранізації, а також його подальша політична діяльність довели, що єдине, що він може зробити на користь української культури – це перестати займатися творчістю.