Незважаючи на всі жахи українських реалій – трилери в нашій країні знімають украй рідко. Цей жанр у сучасному українському кіні в буквальному сенсі «Смертельно живий». Так називається чергова вітчизняна прем’єра, що виходить на екрани 16 квітня.
У центрі сюжету – успішний письменник, який протягом трьох років отримував смс із невідомого номера. Все, що в них пишеться – незабаром збувалося. Проте всі спроби довідатися про джерело цих повідомлень ні до чого не призводять. Письменник так би далі й жив, та одного дня приходить смс, яке переверне все його життя…
Фільм, на перший погляд, абсолютно незалежний. Ані держава, ані великі студії у його створенні участі не брали. Це викликає повагу до молодого режисера Максима Стецькова, який протягом трьох років вперто фільмував цю картину.
Проте незалежність фінансова та технічна не вилилася у незалежність ідейну. Адже придивившись до картини прискіпливіше, у ній виявляєш справжній передоз загравань із дешевими кіношними трендами.
Молодий режисер неодноразово працював у кінопроектах нашого північного сусіда. І в тому, що «Смертельно живий» знімався саме російською, прочувається реверанс автора стрічки перед продюсерами країни-агресора. Адже ще до того, як вона стала агресором – добряча частина картини вже була відзнята. Тож відчувається, що фільм створювався з прицілом саме на північного глядача.
У свою чергу вітчизняному глядачеві доводиться переглядати стрічку в халтурному дубляжі українською. А це вже сприймається, як розшаркування перед нинішніми патріотичними трендами. Автори картини немов намагалися вгодити і «нашим» і «вашим», лишившись при цьому між стільцями.
Творці поганих українських фільмів у якості виправдання часто іменують свої творіння «першим». Це також стало сумнозвісним трендом. Наприклад, провальна стрічка Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» наосліп іменували «першим українським блокбастером».
От і творці «Смертельно живого» вперто називають свій фільм «першим українським психологічним трилером». А як же десятки телевізійних стрічок цього жанру, що були зняті за роки незалежності? А як же «Зелена кофта» Володимира Тихого?
На все це можна було б закрити очі, якщо б у картині була розказана цікава історія. Та з саспенсом тут – повний провал. Перемудрована розв’язка лишає ще біль ше питань, аніж дає відповідей.
