Цьогоріч вітчизняні кінофестивалі зіштовхнулися з величезною проблемою фінансування. Знаходити необхідні для проведення кінофорумів кошти було важко і в попередні роки. Проте політична й економічна криза, в якій сьогодні опинилася наша країна, поставили питання гостріше. Це змусило вітчизняних кінематографістів шукати альтернативні методи проведення фестивалів. У зв’язку з цим вони почали все частіше звертатися до он-лайн формату.
У травні відбувся VІ Міжнародний фестиваль дитячої анімації «Сюрприз». На відміну від попередніх років, цьогоріч він повністю перейшов в он-лайн формат. Такий крок організатори вимушені були зробити частково через події на сході країни. Адже фест базується у Луганську.
Отримав Інтернет прописку і ХІІ Міжнародний фестиваль православного кіна «Покров», що відбувся у жовтні. Щоб переглянути його стрічки було необов’язково йти у столичний Дім Кіна. Достатньо було зайти на сайт кінофоруму, де були викладені усі, за виключенням двох, фільми форуму.
Перехід в інтернет-простір суттєво розширив рамки і «Сюрпризу», і «Покрову». По-перше, збільшилась аудиторія та географія їх глядачів. До того ж не мало особливого значення, де саме знаходиться глядач і коли у нього з’явився час віртуально відвідати фест. По-друге, величезну роботу та затрати по організації приїзду на фестиваль почесних гостей вдалося вирішити у кілька кліків. Поспілкуватися зі знаними кінематографістами, що представляли свої фільми та проводили майстер-класи, можна було через Skype.
А в січні до всесвітньої тенденції інтернетизації кінофестивалів долучиться і Одеський кінофестиваль. На пару з найбільшим вітчизняним легальним он-лайн кінотеатром вони проведуть фест, що називатиметься ОМКФ Digital. Його програма складатиметься з кращих стрічок останнього ОМКФ, що відбувся у липні. Серед них будуть «Мотивації нуль» Талья Лаві (картина, що влітку отримала гран-прі фесту), остання робота класика Алена Рене «Любити, співати і пити», «Поле собак» Леха Маєвського та багато інших фестивальних хітів.
Разом із тим в ОМКФ Digital проходитиме і конкурс короткометражних стрічок. Не вдаючись у детальну характеристику, які саме стрічки випаде передивитися глядачам фесту, його організатори описують усі ці фільми одним словом «артмейстрім». Заявки на участь у конкурсі приймаються до 1 грудня. Переможців буде обрано шляхом глядацького голосування. А призовий фонд буде формуватися залежно від он-лайн переглядів.
«На жаль, більшість картин, які ми привозимо, так і не потрапляють в український прокат і не виходять на цифрових носіях. Проте їх глядацька аудиторія збільшується щороку. Саме тому ми вирішили, що дуже важливо дати нашим глядачам можливість дивитися новинки фестивального кіно у себе вдома», – розповідає виконавчий продюсер Одеського кінофесту Юлія Синькевич.
Від світової тенденції на он-лайн кінофести ми відстали не набагато. Набагато менше, аніж, скажімо, за якістю озброєння чи науковими дослідженнями. Перший міжнародний онлайн кінофорум відбувся у 2007 році. Вже за два роки з‘явився перший щорічний інтернет-кінофестиваль. А ще трохи згодом своїх онлайн-двійників почали створювати найпрестижніші кінофоруми світу. У 2011 році фестиваль Трайбек відкрив доступ до конкурсних короткометражок на своєму офіційному сайті. Дуже швидко його приклад радо підхопили інші кінофоруми по всьому світі.
«Не думаю, що всі фестивалі перейдуть в Інтернет. Та в значній мірі – так. Фестивалі змінюються, вони мають враховувати нову ситуацію й нові форми. Адже самі по собі червоні доріжки – архаїчні», – коментує цю тенденцію російський кінознавець Андрій Плахов.
Звичайно, атмосферу кінофоруму можна відчути, лише опинившись на ньому. Феєричний стан, коли несподівано зіштовхуєшся з якоюсь кінозіркою. Колективний захват від стрічки, яку переглядаєш у залі, набитій гостями з різних куточків світу. Ефект присутності творців картини, коли маєш змогу під час прем’єри краєм ока спостерігати, як режисер чи оператор цього творіння нервово спостерігають за реакцією глядачів… Все це в он-лайн форматі втрачається. Однак за певних обставин саме інтернет-версія стає ледь не єдиною реальною можливістю провести кінопоказ.
Наприклад, минулоріч в Інтернеті відбувся вітчизняний фестиваль стрічок, що порушують проблеми ЛГБТ. У традиційній формі такий кінофорум міг би викликати сильну агресію противників легалізації ЛГБТ.
Кінематограф змінює форму. Ледь не щодня з’являється нова технологія, яка спрощує процес зйомки фільму. Це виливається у незчисленну кількість аматорських стрічок, якими щодня наповнюється Інтернет-простір. Ці картини не претендують на те, щоб потрапити на професійні кінофоруми. Однак такі відео відображають наше сьогодення точніше, аніж професійно зняті фільми. Тож увесь цей броунівський рух найрізноманітніших любительських відео має систематизуватися онлайн-кінофестивалями. І це далеко не єдиний «плюс» таких онлайн майданчиків.
Сьогоднішній стан речей в Україні змушує кінематографістів шукати економніші методи зйомки фільмів, простіші технології постпродакшену, доступнішу техніку та й, зрештою, альтернативні способи показу своїх стрічок. Тож, як кажуть, немає злого, щоб на добре не вийшло – саме криза можливо змусить вітчизняних кінематографістів наздогнати світову тенденцію он-лайн кінофестивалів.
