Не зважаючи на те, що Павло Загребельний написав більше 20 романів та ще більше оповідань і повістей – кінематограф останніх десятиліть, на жаль, оминає увагою його твори.
Обговорюючи цей факт, критики задоволено потирають ручки, натякаючи на те, що його творчість не пройшла перевірку часом. У їх жорстоких висновках є доля правди. Однак, на щастя, лише доля. Адже якщо б окремі романи письменника потрапили до рук таких майстрів історичного кіна, як Стівен Спілберг чи Єжи Гоффман – вони б переросли у потужні історичні блокбастери.
Та якщо відкинути ці рожеві фантазії – маємо до десяти фільмів середньої якості, до яких письменник так чи інакше мав відношення.
Кінематографічним дебютом Загребельного став фільм «Ракети не повинні злетіти» (1964), скрипт до якого він написав у співавторстві з професійним сценаристом. А вже через рік виходить наступна стрічка, за його сценарієм – «Перевірено — мін немає». Обидві ці картини – б анальні військові драми, зняті у не найкращих радянських традиціях.
Суттєво урізноманітнити стиль кіно-творчості Загребельного могла б картина Сергія Параджанова «Київські фрески». Однак робота над нею зупинилася на етапі кінопроб, подивившись які, дирекція кіностудії закрила фільм. На щастя, режисер згодом змонтував з відзнятого матеріалу винахідливу однойменну короткометражку.
У 1972 році відбулася прем’єра стрічки «Лаври», сценарій до якої Загребельний написав також у співавторстві. А вже після цього у його творчості починається період адаптації власних творів до широкого екрану. Так, оповідання «День для прийдешнього» він переробив у п’єсу «Хто за? Хто проти?», а твір «З погляду вічності» – у п’єсу «І земля скакала мені назустріч». Обидва драматургічні твори були поставлені на сцені, а згодом з’явилися і їх телеверсії.
Без транзиту через театральну сцену – одразу на екрани потрапив роман письменника «Переходимо до любові» (1975), головну роль у якому зіграв Володимир Конкін.
Останні на сьогодні два фільми, зняті за сценаріями Загребельного, зрежисерував Григорій Кохан. У 1981 він випустив історичну драму «Ярослав Мудрий», яку було відзначено призами на кінофестивалі у Таллінні. А в 1984 вийшов міні-серіал «Прискорення», зафільмований за мотивами однойменного роману письменника.
Передивлятися практично всі вищезгадані картини – справа марудна. Лишається тільки уповати на те, що хтось з режисерів колись зніме якісну стрічку за твором Загребельного і кінематографічна карма письменника очиститься.