венеційський кінофестиваль

Серед трьох найавторитетніших кінофестивалів Європи – Канни, Берлін, Венеція – останній славиться своєю щедрістю в роздачі головних нагород.

По два «Золотих ведмідя» Берлінале за всю історію отримували лише два фільммейкери.

А двома «Золотими пальмовими гілками» Канн обзавелися вісім режисерів.

В свою чергу «Золотих левів» Венеції видавали двічі в одні руки цілих 18 разів.

Першим режисером, який отримав два «Золоті лева» став загадковий француз Андре Кайат. У 1950-му він отримав приз за картину «Правосуддя звершилося», а в 1960-му – за «Перехід через Рейн».

У 1980-му та 1987-му роках вищою нагородою кінофоруму були відзначені стрічки ще одного легендарного француза Луї Маля «Атлантик-Сіті» та «До побачення, діти» відповідно.

1992-й та 1999-й роки подарували китайському фільммейкеру Чжану Імоу «…левів» за «Історію Цю Цзюй» та «Жодного втрачати не можна» відповідно.

Рекордними темпами завоював двох левів тайванський режисер Енг Лі. Для цього йому знадобилося всього три роки. У 2005-му він отримав ці нагороди за «Горбату гору», а в 2007-му за «Жадання».

Із невеликими обмовками до цього списку можна додати і Микиту Міхалкова. У 1991-му році головною нагородою Мостри було відзначено його «Ургу: територію кохання», а в 2007-му – «12». Проте останній отримав нагороду після довгих спорів членів журі.

Всі вищезгадані режисери отримували «Золотих левів» за фільми. Проте було ще 13 фільммейкерів, котрі одержували ці нагороди як за власні стрічки, так і «за внесок у кінематограф» або «за творчі досягнення»:

Луіс Бунюель: у 1967-му році – за стрічку «Денна красуня», а в 1982-му – «за внесок у кінематограф».

Акіра Куросава: у 1951-му – за «Расьомон», а в 1982-му – «за внесок у кінематограф».

Мікеланджело Антоніоні: у 1964-му – за «Червону пустелю», а в 1983-му – «за внесок у кінематограф».

Жан-Люк Годар: у 1982-му – «за внесок у кінематограф», а в 1983-му – за «Ім’я Кармен».

Роберт Олтмен: у 1993-му – за «Короткий монтаж», а в 1996-му – «за видатні досягнення в кінематографі».

Ален Рене: в 1961-му – за стрічку «Минулоріч в Марієнбаді», а в 1995-му – «за внесок у кінематограф».

Ерік Ромер: у 1986-му – за «Зелений промінь», а в 2001-му – «за внесок у кінематограф».

Мануель де Олівейра: у 1985-му та 2004-му – «за внесок у кінематограф».

Франческо Розі: у 1963-му за «Руки над містом», а в 2012-му – «за внесок у кінематограф».

Маріо Монічеллі: у 1959-му – за «Велику війну», а в 1991-му – «за внесок у кінематограф».

Сат’яджит Рей: у 1957-му – за «Нескореного», а в 1982-му – «за внесок у кінематограф».

Олександр Клюге: у 1968-му – за «Артистів під куполом цирку: Безпорадні», а в 1982-му – «за внесок у кінематограф».

Марсель Карне: у 1938-му – за фільм «Набережна туманів», а в 1971-му – за внесок у світовий кінематограф.