6 лютого на українські екрани виходить один із найвишуканіших фільмів 2019 року – «Портрет дівчини в огні» Селін Сьямми. Це кіно, що увібрало в себе французьке відчуття стилю, жіночу чуттєвість і пристрасну молодість. Фільм, що викликає одночасно емоційне напруження і інтелектуальний захват.
Те, що ця картина високого польоту, підтверджено не тільки високими оцінками критики, а й двома призами Каннського кінофестивалю: за сценарій і «квір-пальма» (вручається фільмам на квір і ЛГБТ-тематику).
Друге дно в цій стрічці починається вже з самої назви, яка перекладається з оригіналу водночас і як «Портрет дівчини в огні», і як «Портрет дівчини в люті». Вогняна стихія, проходячи через весь фільм, відображається і прямому і в метафоричності (розпал почуттів) сенсі.
Сюжет картини розгортається в 1760-і роки. На невеликий острів у Бретані приїжджає молода художниця по імені Маріанна. Вона повинна написати портрет дівчини Елоіз, що там живе, і яку готують до заміжжя. За засадами її суворої матері, перед тим, як відправитися на вінчання до свого італійського нареченого, Елоіз повинна відправити йому в Мілан свій портрет. При цьому думку самої Елоіз про цей шлюб ніхто не питав, та й свого майбутнього чоловіка вона ні разу не бачила.
Свій протест проти того, що її думка не враховується, дівчина висловлює тим, що відмовлялася позувати попередньому художнику, який приїхав для написання портрета. А тепер Маріанні доводиться портрет Елоіз у таємниці від неї самої. Для цього художниця прогулюється з норовливою мешканкою острова, намагаючись максимально чітко запам’ятати її риси обличчя. Поступово спілкування дівчат переростає в нестримну пристрасть.
Ця стрічка зачаровує, перш за все, своїм візуальним рядом. Практично кожен кадр тут, як музейне полотно ХVIII століття, яке оживає на очах. Цей ефект посилюється за рахунок ефектно тонованих кадрів, бездоганно відтвореного побуту і костюмів того часу, а також майстерно побудованого освітлення. Багато сцен зняті виключно при свічках або багатті, завдяки чому трепет полум’я доповнює картинку додатковою емоцією.
«Портрет дівчини в огні» – елегантна варіація на тему античного міфу про поета Орфея і його кохану Евредіку. Героїні фільму пропонують нове прочитання цього сюжету і по-своєму проживають його на екрані. «Орфей свідомо обернувся подивитися на Евредіку, знаючи, що після цього він ніколи більше її не побачить. Так він вибрав шлях не коханця, а поета, щоб жити не з самою коханою, а зі спогадом про неї», – зазначає одна з головних героїнь стрічки, змушуючи багатьох глядачів переглянути свої уявлення про цей міфі.
Але плоть і кров цієї картини – не інтелектуальні підтексти, а непереборна пристрасть. Її стихія розверзається зливою мурашок по шкірі і змушує кожного глядача згадати свою найбільш щемливу історію кохання. Можливо, саме неможливість відносин робить їх ще більш прекрасними.
Головну роль у картині виконала Адель Енель, яка до тридцяти років закріпилася в статусі однієї з головних актрис сучасного французького кіно. Не розмінюючись на легковаге кіно для широкого глядача, вона знімалася у видатних режисерів – братів Дарденн, Андре Тешине, Бертрана Борнелло та інших. Таким чином Адель Енель стала завсідником авторитетних кінофестивалів, де стрічки з її участю регулярно отримують престижні нагороди.
З 2014 року вона зустрічається з режисером Селін Сьяммой. Тож історія одностатевої любові, описана в «Портреті дівчини в огні», напевно народилася з їх відносин.
Цей фільм немов застиг за півкроку від статусу «видатний» або навіть «геніальний». Снобістське зауваження про те, що «фільм не дотягує» виникає почасти тому, що він багато в чому перегукується з нещодавніми шедеврами.
Наприклад, сексуальні сцени у виконанні двох молодих жінок тут набагато скромніше (і навіть нудніше), ніж у скандальному «Житті Аделі» (2013). Кульмінаційний великий план головної героїні, ридаючій на грунті неможливого кохання, занадто сильно перегукується з дуже схожою сценою в ще більш свіжому шедеврі «Називай мене своїм іменем» (2017). А делікатні прогулянки двох коханок з «Портрета дівчини в огні», в ході яких між ними зароджується хімія, сильно нагадує схожі проходки в «Любовному настрої» (2000).
Переклички з цими та багатьма іншими фільмами в «Портреті …» занадто явні, щоб не звернути на них уваги. Але, разом з тим, вони не псують враження від перегляду і вже точно не змушують припустити думку про цитування або запозичення.
