Ганна Яровенко брала участь у створенні більше 25-и фільмів, серед яких були як документальні роботи, так і телепроекти. Крайня її стрічка «Вільні люди» показувалася в багатьох містах України, ставши однією з найсимптоматичніших вітчизняних картин останніх років.
Нижченаведений список стрічок, на зразок стислої автобіографії, відмічає основні віхи у її житті і творчості. Коли я зателефонував Ганні, то вона знаходилася у пологовому будинку. «Повертатися будемо удвох… А дитину я назву іменем героїні одного з перелічених тут фільмів», – сказала вона.
«Робін із Шервуда» (1984) Річард Карпентер
Я переглянула цей серіал у 11-12 років. Коли його показували по ТБ, то всі діти просто зникали з вулиць. А після перегляду всі поголовно робили собі луки і стріли, як у Робін Гуда. Тож коли серіал закінчився, то у нас почалася ломка, адже всі хотіли аби він продовжувався. Я почала вигадувати, які ж пригоди були у героїв цього серіалу, і розповідала про них своїй найкращій подружці Наталці. І цих моїх фантазій сповна б вистачило на цілий другий сезон. Навіть коли літо закінчилося – ми з нею листувалися і я продовжувала вигадувати подальший сюжет серіалу. Іноді такі листи досягали 30 сторінок. Словом, цей серіал дуже сприяв розвитку фантазії.
«Пропала грамота» (1972) Борис Івченко
Фільм дуже правдиво показує українців. Персонажі у ньому саме такі, якими я їх бачила у селі, в дитинстві. Я народилася в Києві, тому в певній мірі є урбанізованою дитиною. Проте свою енергію я отримувала в селі. Тож я легко розрізняю, як, наприклад, звучить жива українська мова. Ця стрічка – як еталон у тому, яким є український етнос. Коли якось сумно на душі, я переглядаю цей фільм, і завжди стає легше.
«Вавілон ХХ» (1979) Іван Миколайчук
У цій стрічці дуже правдивий народний гумор – під час її перегляду я можу медитувати. Миколайчук у ролі філософа нагадував мені мого діда, який дуже влучно давав мені поради у найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Також я дуже довго була під враженням від персонажу Мальви у виконанні Любові Поліщук.
Я з дитинства була візуалом: багато спостерігала, фантазувала і не надто цікавилася літературою. Та незважаючи на це «Вавілон ХХ» змусив мене відшукати і прочитати книгу, за якою його було знято – роман Василя Земляка «Лебедина зграя». І це той рідкісний випадок, коли і літературне першоджерело, і сам фільм виконані на дуже високому рівні.
https://www.youtube.com/watch?v=w33Pk1BrR80
«Яничар» (1998) Владислав Чабанюк
Якось я приїхала до своєї бабці на Уманщині. Тоді я вже чула про сільського вчителя історії Владислава Чабанюка, який сам знімає кіно. Легедзине, село де він живе, виявилося неподалеку, тож я приїхала до нього познайомитися. Самого Владислава на той момент удома не було, тож кілька його фільмів мені показала його дружина. Саме після його «Яничара» я зрозуміла, що Чабанюк – це сформований режисер зі своїм творчим стилем, не схожим ні на що інше. Це мене надихнуло настільки, що я вирішила зафільмувати, як Владислав знімає своє кіно. Так з’явилася моя стрічка «Кіноманія», в якій розповідається про створення його фільму «Ойра».
https://www.youtube.com/watch?v=jDxmuoZZOdo
«Приватні хроніки. Монолог» (1999) Віталій Манський
У мене в житті було два головних учителя у професії. Юрій Терещенко, у майстерні якого я вчилася, і Віталій Манський, на студії якого я три роки працювала режисером монтажу, а згодом автором і режисером. Саме у цій студії я одразу після інституту отримала досвід практичної режисури. У Віталія я й перейняла цей стиль «реального кіно». Головний принцип такої зйомки полягає в тому, що ти настільки зближуєшся з героями свого документального фільму, що вони перестають вважати тебе сторонньою людиною, і ти починаєш жити з ними одним життям.
Робота над стрічкою почалася з того, що Манський дав клич по всьому бувшому СРСР, щоби люди передавали на студію домашні кіноплівки, зняті любительськими камерами. Так назбиралося близько 200 годин, із яких було зроблено такий собі збірний образ радянської людини. Через нього показувалася ціла епоха. Як на мене, це просто геніальна стрічка.
«Звичайний фашизм» (1965) Михаїл Ромм
Цю стрічку я дивилася ще у школі. Дитині завжди б’є по мізкам така тема, як війна. Пам’ятаю, що фільм мене так вразив, що я додивилася його до кінця, незважаючи на те, що емоційно він надважкий. Саме після цієї картини я зрозуміла, що кадр із фільму може бути документом епохи. І в цьому полягає головна перевага документального кіно над ігровим.
https://www.youtube.com/watch?v=40jz4ABDR-0
«О, де ж ти, брате?» (2000) Ітан і Джоел Коени
У цій стрічці взято за основу «Одіссею» Гомера, сюжет якої перенесено у реалії США 20-х. Мені завжди цікаво, як люди виходять із патових ситуацій. Власне з цим постійно стикається будь-який режисер. Зйомки фільму – це ходіння по лезу. А в цій картині такі колізії показуються легко і з гумором. Все в цій стрічці класно: і монтаж, і музика, і актори…
«Барака» (1992) Рон Фріке
Одного разу Олесь Санін мені сказав: «Хочеш, я покажу тобі кіно, в якому можна побачити Бога?» І поставив мені цю картину. Я пам’ятаю, що протягом усієї цієї стрічки я просто перебувала в іншому просторі, і геть втратила відчуття часу.
«Мікрокосмос» (1996) Клод Нурідзані та Марі Перену
Живий світ тут показується, як симфонія, а саме життя – як диво. Як і «Барака», ця картина вивела науково-популярне кіно на новий рівень.
«Візит оркестру» (2007) Еран Колірін
У майбутньому я б хотіла знімати мелодрами. Проте не на такому рівні, як я це роблю протягом останніх шести років на «1+1». Я б хотіла створювати стрічки про людські стосунки. Де не потрібні спецефекти, сюжет спирається на правдиві історії, а персонажі написані з живих людей.
До мелодрам, як жанру, можна ставитися по-різному. Проте багато хто потребує саме такі стрічки. Їх вмикають для відпочинку та емоційної розрядки.
