Цього року український фільм уперше в історії здобув одну з головних нагород престижного кінофестивалю незалежного кіно Санденс. Документальну стрічку «Російський дятел» було удостоєно Гран-прі журі. Ця картина намацує друге дно в аварії на Чорнобильській АЕС.
Автор ідеї фільму Федір Олександрович також виконав головну роль. Разом з іншими авторами стрічки, Федір розповів, наскільки непросто було знайти засекречену інформацію про вибух на ЧАЕС, що це за сигнал «Російський дятел», який глушив західні радіостанції, і що ця картина має спільного з творами Параджанова.
У вашому фільмі аргументується думка, що аварія на ЧАЕС була спланована Кремлем. А причиною вибуху стала невдача у будівництві найпотужнішого локатора «Дуга», який стояв неподалік атомної електростанції. Чи є документи, які підтверджують, що причина була саме в цьому?
Те, що вибух на ЧАЕС був спланованим – офіційно підтверджено Академією наук України, яка формулює аварію як «сплановану недбалість». Під час зйомок ми зібрали величезну кількість документів. І в нас з’явилися непрямі докази, що аварію на електростанції було підлаштовано через невдачу у створенні цього локатора. Більше і докладне розслідування провести складно. Адже архіви з аварії на ЧАЕС залишаються закритими. Україна тричі подавала запит до Москви на ознайомлення із цими документами. Але жодного разу їх так і не отримала. Щоправда, ми й не ставили собі за мету дати остаточні відповіді на запитання, чим насправді була ця Дуга. Ми хотіли насамперед привернути увагу до цієї проблеми.
Збираючи потрібну інформацію, ви їздили до Москви?
Так, щоправда, без Федора. Напередодні поїздки йому надходили якісь дивні повідомлення, лунали дзвінки і ми вирішили, що йому безпечніше просто не їхати.
Як ви вперше дізналися про «Дугу» і що вас змусило зняти фільм про цього техногенного монстра?
Про неї багато інформації в Інтернеті. Але майже всі викладені там версії – неправильні. Наприклад, пишеться, що вона чудово працювала і була дивом інженерної думки. Але насправді її не встигли добудувати, і вона не діяла. Ще пишеться, що її збудували спеціально біля ЧАЕС, бо вона споживала надто багато енергії. Але насправді це була приймаюча «Дуга», і енергії їй було потрібно трохи. Приблизно два роки ми перевіряли всі ці версії. Мені здається, що більшість цих версій було створено спеціально, щоб відволікти від справжніх мотивів. Ця «Дуга» – символ Радянського Союзу. Це те, що найбільше нагадує Залізна завіса.
Що сьогодні із локатором «Дуга»?
Його намагалися розібрати, але вважали, що це обійдеться дорожче, ніж просто залишити. Інші такі ж локатори СРСР розібрали на самому початку 90-х. Вони знаходились у Миколаєві, Комсомольську на Амурі, а також неподалік Чорнобиля у місті Любичі. Це була передавальна дуга, а у фільмі ми розповідаємо про іншу – приймаючу. З усіма цими локаторами відбувалися якісь НП. І якщо провести розслідування щодо інших локаторів, то там не все чисто.
А в 2013 році неподалік Москви з’явилася нова дуга, яка стукає дуже схожим чином. Цей локатор спрямований на Європу та виглядає дещо інакше. Навіщо він випромінює схожий сигнал – незрозуміло.
Навіщо транслювався сигнал “Російський дятел”?
Американці назвали його так, бо він нагадував стукіт дятла. Він народився 1976 року. Особливого змісту у ньому був. Транслювався він на частоті, через яку передавалися сигнали SOS, а також транслювалися радіо і телебачення, які він перебивав. Багато хто тоді думав, що сигнал поширюється як заглушка, але це не так.
Хто був ініціатором цього фільму?
Приблизно два роки тому до Києва приїхав режисер Чед Грація, який планував поставити тут спектакль за «Анне Кареніною». Федір був художником-постановником у цій виставі, де ми й познайомилися. На той момент у нас уже був сценарій, і ми почали знімати разом. Саме завдяки Чеду “Російський дятел” переріс у фільм-розслідування. Спочатку ми знімали за свій рахунок. Коли ж накопичилося достатньо знятого матеріалу – ми його змонтували та показали Майку Льорнеру. Так у нас з’явився британський продюсер.
Цікаво, коли за дослідження соціальної чи історичної проблеми береться саме художник, а не історик чи соціолог. Що унікального у такому разі може підказати людина, яка займається саме творчістю, а не наукою?
Дилетант має свіжий погляд на проблему. У фільмі я позиціоную себе як звичайну людину. Я б хотів, щоб в Україні, нарешті, відійшли від ярликів, і почали наголошувати саме на людському, а не на статусному. Адже всі ми насамперед люди, а вже потім – журналісти, економісти, науковці тощо. Треба менше дивитися на посади. Людині мистецтва в цьому відношенні простіше, тому що в її випадку немає кар’єрних ієрархій. Знімаючи «Російського дятла», мені було цікаво поставити деякі запитання. І в результаті з’явилися якісь думки. Робота
над цим фільмом була просто пригода з друзями.
Отримуючи приз на Санденсі, ви сказали зі сцени, що якщо не зупинити Росію зараз, дії нашого північно-східного сусіда можуть призвести до третьої світової війни.
На жаль, точку неповернення ми вже пройшли. Сьогодні потрібно ставитись один до одного дуже дбайливо. Адже нинішня ситуація в країні змушує замислитись, що друзів та близьких ми, можливо, бачимо востаннє. Зараз треба цінувати кожну мить.
По-моєму, надто песимістично.
Та ні… це реалістично. Це видно з останніх подій. Я не уявляю, як у цій ситуації можна бути оптимістом.
Якими були відгуки про фільм іноземних глядачів?
Один із членів журі Санденса сказав, що «Російський дятел» відкриває Україну світу так само творчо та оригінально, як свого часу це робив Параджанов. Наш фільм спрямований на західного глядача. У багатьох українців є своя думка про Євромайдан, Чорнобиль та багато інших загальнозрозумілих для нас речей. Тому деякі епізоди у стрічці можуть здатися наївними нашому глядачеві. Своїм фільмом ми хотіли популяризувати Україну. «Російський дятел» не стільки про Чорнобиль чи локатора, скільки про агресію Кремля, що історично склалася, стосовно України.
А як ви ставитеся до творчості Параджанова?
Ну, до творчості класика такого масштабу, як Параджанов, важко ставитись негативно чи позитивно. Я дивився усі його фільми. Як і Параджанов у останніх роботах, і ми під час зйомок «Русского дятла» створювали картину без сценарію. Ми йшли за матеріалом, і стежили, куди він нас виведе. Трохи неправильно знімати документальний фільм-розслідування за прописаним сценарієм. До того ж, якщо ти зміг щось описати словами, то навіщо тоді ще це показувати візуально? Візуальна мова – самодостатня.
Марк Казінс, який очолював цього року журі Санденса, зазначив, що «Російський дятел» на кшталт «Громадянина Кейна» Орсона Уелса відкрив несподівані прийоми в роботі над фільмом. У цій стрічці він заявив про нові закони документального кіно. Адже Чед Грація насамперед театральний драматург. Але у США драматург відповідає за концепцію вистави, а не за тексти п’єси. Словом, Грація знімала фільм за новими правилами. Також нас консультував щодо монтажу живий класик Аллан Берлінер.
Знаю, що ви вже працюєте над новим фільмом.
Так, ми вже закінчили зйомки стрічки “Наречена змій”. В основу її сценарію покладено литовську казку. Події розгортаються після ядерної війни, у постапокаліптичному світі. Нині нам залишилося закінчити звук.