Актриса Юлія Юдіна взяла участь у виставі, про яку критики писали, як про «знакове», «видатне» і таке «подібне до якого ви раніше не зустрічали на російській сцені». Такими характеристиками нагороджували провокаційний проект Кирила Серебренникова “Машина Мюллер”.
Як це бути частиною сміливого театрального експерименту, братися за роль, яка повністю змінюється з кожним новим показом, а також виходити на сцену оголеною розповідає Юлія Юдіна.
Сам Серебренніков зазначив після вистави «Машина Мюллер», що один із найважливіших меседжів цього проекту – змусити глядача полюбити себе та прийняти себе таким, яким він є насправді. А чи допоміг цей спектакль вам, як актрисі, яка брала участь у постановці, полюбити і прийняти себе?
«Машина Мюллер» розкрила мене як актрису. Це одна з найважливіших моїх вистав. Завдяки йому я сильно виросла у професійному плані і після участі в ньому буквально по-іншому стала почуватися.
Перебуваючи на сцені оголеною і виконуючи надзавдання, починаєш перейматися масштабом задуму всього спектаклю. Ця насиченість ролі переходить із фізичної в емоційну. Понятійний перебіг подій вистави у такому стані розкривається сам собою. Вийти на сцену, в чому мати народила – все одно, що стрибнути з парашутом або зануритися в ополонку.
«Машина Мюллер»
У чому особливість Серебренникова поруч із іншими театральними режисерами?
Кирило Семенович – з тих творців, які, образно кажучи, постійно стрибають із парашутом чи пірнають у ополонку. Він справжній новатор. Він виходить за рамки звичного і намагається у цьому створити нову форму, новий обсяг та новий зміст.
Я уважно стежу за творчістю Серебреннікова вже близько десяти років, зі спектаклю «Пластилін». А після його постановки «Відморозки» моє кохання взагалі зросло до небес. І тоді я сказала собі: «У будь-що-будь з ним працюватиму!». І, ось, нарешті це сталося.
«Машину Мюллер» називали «інтелектуальною провокацією» та «скандальним перформансом». За таких відгуків у спектаклю мало шансів стати комерційно успішним проектом. Але як справді склалася доля цієї постановки в комерційному плані?
Знаєте, всі бояться виходити за межі звичного та загальноприйнятого. І митці-творці, які експериментують. І меценати, які дають гроші на створення таких сміливих проектів. І самі глядачі, які ризикують кинути виклик своєму смаку, а також пережити якийсь дивний та небезпечний для себе досвід.
Проте на цій виставі завжди аншлаги. При цьому багато глядачів ходять на «Машину Мюллер» по три-чотири рази. Це дає їм можливість простежити у спектаклі нові сенси. Пережити сильний струс. Люди ходять до «Гоголь-центру» на спектаклі Кирила Семеновича, щоб доторкнутися до чогось нового.
Після приголомшливого успіху «Машини Мюллер» на московській сцені цю виставу почали запрошувати до багатьох країн. Наприклад, до Німеччини, де виступи проходили з таким самим аншлагом.
«Машина Мюллер»
Як проходив кастинг у «Машину Мюллер»?
На кастинг прийшло близько тисячі артистів, серед яких були випускники найкращих ВНЗ та училищ. Кастинг проходив так, що до зали заводили групу з кількох претендентів, яким давали прості, на перший погляд, завдання. Наприклад, нам казали просто стояти перед відбірниками та нічого не робити. Як виявилося, це було не так просто. Тому що в якийсь момент виникало мимовільне бажання щось зробити з собою, трохи прикрасити себе. А зміст цього завдання якраз і полягав у тому, щоб показати себе без прикрас. І щоб комісія побачила твою індивідуальність. Наскільки ти можеш давати глядачеві свою енергію? На мою думку, це було просто чудово! Були й інші не менш провокаційні завдання.
Навіть після прем’єри кастинг продовжується. Тому що спектакль дуже складний і винести його фізично і морально було дуже непросто. Тож артисти постійно змінюються.
Як ви готувалися до участі у цій виставі?
Щоб отримати роль у «Машині Мюллер» потрібно мати якусь божественну енергію. Бо інакше ти просто зливаєшся. У цій виставі є два види головних ролей: ті, хто вимовляють текст і ті, хто проживає його фізично та емоційно. Перші – це світська дама та популярний скандальний режисер. А другі – найкращі молоді артисти, які візуалізують образи.
Для цієї ролі необхідна моральна витривалість і дуже хороша фізична форма. Перед кожним виступом ми маємо спеціальний тренінг, який доводить артистів до потрібної кондиції. Наприклад, спеціальні вправи, які надають відчуття цілого у колективі, а також сет йоги. Крім того, ми п’ять хвилин стоїмо в планці. Це все, звичайно, змушує нас страждати, але разом з тим і приносить відчуття величезного щастя.