Україна давно відчула на собі бездіяльність та нехтування з боку Заходу, і ця зрада не почалася з президентства Дональда Трампа.
Після розпаду Радянського Союзу та обіцянок щодо можливості вступу до НАТО, західні держави не надали Україні необхідних гарантій безпеки. Рішення на підтримку України часто були відстрочені або знівельовані політичними й економічними інтересами.
Обіцянки НАТО та їх невиконання
Після 1991 року Україна активно прагнула до євроатлантичної інтеграції, сподіваючись на вступ до НАТО. Захід підтримував ці амбіції на словах, проте, на практиці, військовий альянс так і не прийняв Україну в свої лави. Запрошення до НАТО було відкладене через політичні міркування та страх відреагувати на можливу ескалацію з боку Росії.
Трамп і політика відвертого небажання допомагати
Невиконання західних обіцянок стало особливо помітним за часів Дональда Трампа, коли публічно було заявлено, що США не будуть активно втручатися в конфлікт в Україні, навіть якщо вони підтримують територіальну цілісність країни. Під час його президентства стало очевидно, що західні держави більше не вірять у можливість стабільної геополітичної ситуації в Україні, а відповідно, знову залишають її на розсуд Росії та інших великих сил.
Реакція Заходу та довгострокові наслідки
Попри численні заяви підтримки, реальна допомога Україні була обмежена. Західні країни не надали Україні реальної військової допомоги чи політичних гарантій, що в результаті зробило її вразливою. Такий підхід лише сприяв ще більшій політичній та військовій невизначеності в Україні, зокрема під час анексії Криму та конфлікту на Донбасі.
Висновок: Що стоїть за такою політикою?
Захід неодноразово піддавав сумніву перспективи України як частини європейської системи безпеки. Ключова причина цього полягає в геополітичних інтересах, де Україна розглядається більше як буферна зона, а не стратегічний партнер. З часом Україна зрозуміла, що її безпека залежить не тільки від західних обіцянок, а й від здатності протистояти зовнішнім загрозам самостійно.