Захоплення різьбярством, як і малюванням, у Володимира Нечипоренка, актора київського театру Івана Франка, з’явилося ще в першому класі.

«У дитинстві я не мав іграшок, адже були післявоєнні часи. Тож я брав дошку і сокирою вирізав з неї автомат. Потім ножем підправляв шорсткості… У 1975-му році доля звела мене з професійними художниками по дереву, у яких я багато чому навчився», – згадує актор.

Різьбярством актор серйозно захопився у 25 років. Спеціально для свого хобі він обладнав на балконі невеличку майстерню, де вечорами різав по дереву.

«Якось я відпочивав під Свалявою, де познайомився з дідами-різьбярами, котрі вирізали орнаменти. Ми поспілкувалися з ними і після цього всю відпустку замість того, щоб відпочивати і пити воду, я просидів поруч із ними, ріжучи по дереву. Вони й подарували мені перші мої професійні інструменти для різьби по дереву», – розповідає Нечипоренко.

Його роботи неодноразово експонувалися на міських та всеукраїнських виставках, а також ставали героями вистав, у яких він грав.

Серед творів актора багато козаків. Нечипоренко пояснює це тим, що в дитинстві йому запав у серце образ Тараса Бульби. Свої роботи він не продає, а лише дарує друзям та близьким.

Останні років десять у актора все менше й менше часу братися за різці і стамески. Тож і нові скульптури з’являються рідко. А в кінці 70-х років у Нечипоренка був дворічний період, коли йому не давали ролі. В цей час він і займався переважно різьбярством.

«Я не можу повторюватися. Ріжу коли мене підпирає голод. Це як секс. Створив скульптурку – і виплеснувся. Вдала скульптура дає відчуття оргазму. Творчість – ні з чим не порівнюване задоволення», – підсумовує актор.

Різьбярство – далеко не єдине захоплення Нечипоренка. У грудні 2013 року він дебютував, як театральний режисер, поставивши «Сентиментальний круїз»  за п’єсою французького драматурга Тамари Кандали. А кілька років тому написав дитячий новорічний мюзикл на музику Олекси Береста. Крім того Володимир веде концерти, очолює кафедру в Інституті кіно та співає.