Вадим Ільков
Вадим Ільков

Текст: Дар’я Жаковська

Фото: Володимир Шуваєв

11 грудня  на екрани кінотеатрів по всій Україні вийде фільм-концерт «Розділові Наживо», який екранізує перфоманс «роздІловІ» за участі Сергія Жадана (текст / голос), Олі Михайлюк (ідея / візуалізації), Олексія Ворсоби (музика / акордеон), Томаша Сікори (музика / експериментальні інструменти та саксофон) та Сергія Пілявця (VJ). Вперше проєкт було презентовано у грудні 2012 року в Івано-Франківську та Києві на основі книги Сергія Жадана «Вогнепальні й ножові». З того часу «роздІловІ» об’їздили з виступами всю Україну, від Тернополя до Бахмута.

У 2019 учасники зрозуміли, що в тому вигляді та складі, в якому проєкт існував останні роки, подальша мандрівка неможлива. Дивним чином зйомки фільму-концерту «Розділові наживо» збіглися з цим рішенням і стали останнім виступом артистів в Україні та своєрідною крапкою в одній з численних історій «роздІлових».

Вадим Ільков, відомий як оператор-постановник фільму «Вулкан» та режисер фільму «Тато — мамин брат» (переможець ОМКФ-2019 за кращу режисуру та кращий український повнометражний фільм), виступив режисером фільму та запросив 11 найкращих операторів України для роботи.

Д: Вадим, ви почали свою співпрацю з «Розділовими» з фільму «Вальс Алчевськ», а тепер будуть «Розділові Наживо». Скажіть, будь ласка, чи попередній фільм якось впливатиме на «Розділові Наживо», і взагалі як з’явилась ідея зняти другий фільм? Оля Михайлюк сказала, що це, насамперед, була ваша ідея. 

Ільков: «Вальс Алчевськ» ніяк не впливатиме на «Розділові Наживо». Ідея виникла дуже просто: «Розділові» запланували запис у студії, і була ідея зняти відео. Я тоді запропонував не знімати це власними силами просто для фіксації, а спробувати зробити фільм. Повноцінний, самодостатній, такий, який міг би існувати сам по собі. І саме втіленням у кінематографічній формі ми намагаємось зробити таке спостереження за процесом творення чогось. «Чогось», бо вони самі не можуть сказати впевнено про що саме їхній проєкт, тому скажімо так – за процесом творення цього мистецького твору під назвою «Розділові». Ось так.

Д: Фільм-концерт – не дуже часте явище для України. І взагалі чи можете ви пояснити для пересічного глядача чим саме фільм-концерт відрізняється від художнього фільму, й від документального кіно? Бо, як я розумію, це щось взагалі інакше, якась третя форма. 

Ільков: Так, це самостійна форма, тому що, в першу чергу, все тримається на музичному матеріалі, на віршах, на виконавцях, на тому, якими вони є. І на те, якими вони є, дуже складно впливати, тому що це їх бачення себе, їхня програма, їхній твір. Тому ми намагаємось просто вловити моменти, які мають кінематографічну цінність. І все одно ми тримаємось за той матеріал, який вже є. Ми його не змінюємо, не міняємо його місцями, не додаємо якогось бекстейджу. Ми все знімаємо одним кадром і в цьому величезна різниця – технологічна, смислова, та й стилістична, – від художнього кіно.

Д: Чи були у вас якісь референси перед тим як ви почали знімати цей фільм? 

Ільков: Так. Дуже багато фільмів-концертів, які я бачив. Концерти моїх улюблених виконавців, виступи різних років – вони всі якось вплинули. Є дуже знакові концерти Depeche Mode, які мені дуже подобалися візуально, по світловому рішенню, по сенсу використання відеопроєкцій, по сценографії.

Тут, на зйомках «Розділових Наживо», ми відмовились від живого виступу. Для цього були й внутрішні причини, які підштовхнули нас до такого студійно-квартирного рішення, й виник Мистецький Арсенал, який пішов нам на зустріч і став партнером. І коли це все перемішалося, ми отримали цікавий простір який, на мій погляд, створює особливе втілення «Розділових». Тому що тут все на все впливає, тому і простір впливає на «Розділових» теж, і це – дуже цікаво.

Розділові Наживо
Розділові Наживо

Д: А як саме він впливає? 

Ільков: Це дуже незвична для «Розділових» ситуація, тому що вони завжди працюють в такому вихолощеному чорному кабінеті, з чіткими акцентами по світлу. Тут ми створили інший простір – у нас є арсеналівська перспектива в кадрі, але ми відмовились від використання приміщення арсеналу в чистому вигляді. Ми поламали його.

Під великим кутом до реальної геометрії стоїть екран, а це така велика біла площина відносно якої все постійно в кадрах закручується. Для «Розділових» така ситуація – виклик. Вони намагаються з цим простором співіснувати постійно. До того ж це такий теплий колір, й драперів, й килима, він для «Розділових» має значення. Вони звертають на все це увагу й стверджують, що відчувають те, що навколо. І тут ми спеціально приділили день, щоби вони просто звикли до нашого простору, бо спочатку було несприйняття цього візуального рішення.

Д: А це було спеціально це рішення, аби був якийсь конфлікт? 

Ільков: Ні, не для конфлікту. Коли ми це створювали, виходили з того, що у нас є Арсенал, який насправді сам по собі нам не дуже був потрібен у кінематографічному сенсі. Але він був. І була ця чудова інтер’єрна перспектива. Ну а ми, виходячи з цього, вже намагалися створити якийсь свій власний простір.

У приміщення неідеальні акустичні можливості і нам було потрібно їх покращити якраз за рахунок декораційних елементів. А сам загальний колір це, скоріше, моє бачення і бачення художника-постановника Мирослава Вайди. Ми домовились про загальний відтінок, а безпосередньо сам колір підбирав він. До цього вже доклалося світло. Зараз вже є такий контраст з проєкцією, з кімнатними квітами. Мені здається, цікаве рішення.

Розділові Наживо
Розділові Наживо

Д: Добре, тоді скажіть, будь ласка, як ви взагалі розумієте, коли дещо –  тобто якесь явище, – що це дещо має підґрунтя, аби стати фільмом? Що ви побачили у «Розділових»? Цю кінематографічність?

Ільков:  Так. Але вона не виникає на порожньому місці. У цьому випадку вона тримається на музичному матеріалі, на віршах, на візуалізації. І на тому, що «Розділові» – доволі таки живий проєкт, в тому плані, що там велика частина імпровізаційна. Там існують моменти, які потребують уваги один до одного, і які вимагають ще якогось внутрішнього зосередження, внутрішньої роботи. І за всім ми намагаємось спостерігати, і ці моменти вловити.

Це така кінематографічна форма, коли ми бачимо і психологічні, і фізіологічні процеси артистів. Візуальне поєднання доволі досконале, тому що, наприклад, всі креслення, всі малюнки, закреслення – все це Оля робить наживо.  Вони мають яскраво виражений фізичний відтінок, що також цікавий кінематографу. Тобто те, як розтікається туш, – завжди гарна і кінематографічна деталь, а тут вона працює ще й на загальний сенс.

Д: Чи є у цьому фільмі драматургія? Тобто, зрозуміло, що сценарію, в його звичному сенсі, тут не може бути. Сюжету також немає. 

Ільков: Драматургії чи сторітелінгу в класичному розумінні цього слова тут нема, але тут є цілком драматичні моменти, і, знову ж таки, ми тримаємось за той матеріал, який вже є. А там є свої спади, свої підйоми, і в монтажі, хоча зараз складно ще точно сказати як, але ми будемо це підтримувати, або, навпаки, йти в контрапункт з тим внутрішнім ритмом, який вже в «Розділових» є.

Д: Таке ще питання, я це запитувала в Олі, вона сказала, що це питання тільки до вас. Один з сенсів «Розділових», одна з її переваг, – це те, що в один момент існує доволі гармонійна, досконала поліфонія. Тобто це і музика, – декілька музичних інструментів. Це твори Жадана і його голос. Це зображення які створює Оля. Отже, коли всі ці складові існують у форматі живого виступу, глядачі самі для себе вирішують, на чому вони мають сконцентрувати свою увагу – простіше, на що дивитися. А у фільмі ви будете це вирішувати як режисер. Ця роль доволі амбітна..ні, не амбітна, інше слово…

Ільков: Диктаторська! (сміється)

Спочатку здається, що так. Але, по-перше, на відміну від живого виступу, ми наближаємось до акторів доволі таки близько. Бачимо навіть, райдужну оболонку ока. В нас крупні плани. По-друге, ми бачимо безпосередньо дотик інструментів. По-третє, ми бачимо як крапає крапля чорнил Олі. Так, ми не бачимо все одразу, так, як це трапляється на живих виступах, коли ми бачимо загальний твір. Але у нашому випадку теж складається цільний твір, тому що наша розповідь більше про процес його створення. А вже по звукоряду, хто обере вірші, хто – музику, хто – музику і вірші: це вже вибір кожного окремо. Тобто ми просто будуємо розповідь, як ці люди знаходять щось в цьому просторі і роблять оцей твір.

Вадим Ільков
Вадим Ільков

Д: Навіщо одинадцять операторів на майданчику? 

Ільков: В Україні невеликий досвід створення фільмів-концертів, як правило, це клубні концерти – максимум 6-7-8 камер.  А частіше – 3-4. І, зазвичай, це просто якась передача факту, що ось такий концерт був. Що було стільки-то гітар, і вокаліст стільки разів стрибнув на сцені, – тобто в цьому немає якогось вкладення саме кінематографічного. Не має загальної концепції, ідеї, спеціальної сценографії. Це все якісь раптові моменти, найкращі обираються на монтажі, а якщо найкращих моментів в цей час не має, то береться загальний план, щоб не втратити загальну історію.

І таких продуманих, спеціально організованих зйомок концертів…ну вони були, але вони відбувались під живі виступи, де камери опиняються заручниками реально існуючого концерту. Тобто всі точки для фільмування під це обираються. А це завжди компромісне рішення, і, звісно, що кінематографічна сторона страждає в цей момент. У нас, навпаки, все побудовано заради того, щоби це було зняте якомога краще, виразніше. У нас блискучий склад операторів, кожен – зірка. І вони створюють, мені здається, дуже цікавий кінематографічний твір.

Д: Тобто це не репортаж, це вже справжнє кіно.

Ільков: Ну, я сподіваюсь, що так. Бо теж складно сказати, що справжнє кіно, а що – ні. Ми намагаємось, принаймні. Робимо все, що ми в цьому місці можемо зробити.

Д: Ви казали, що ви доволі зблизька знімаєте. Які ще використовуєте і плануєте використовувати стилістичні прийоми? Що, з візуальної точки зору, буде незвичне й цікаве у фільмі? 

Ільков: Все, що ми знімаємо – це все вже було. Унікальним є наше ставлення як авторів, я маю на увазі, операторів, художників, до цього матеріалу. Тобто саме це і створить неповторний контекст, неповторні враження.

Д: Мені з ваших слів здалось, що ви додатково якось будете розкривати персонажів фільму, окрім того, що вони робитимуть у кадрі. Це так?

Ільков: Ми просто слідкуємо за тим, як вони розкриваються. У нас статична історія, всі вони сидять на місцях, але доволі таки активно переживають свій процес створення. Тобто це видно не кожної секунди, але це проявляється. І на цих моментах ми і будемо будувати свою розповідь.

Д: А діалоги будуть у фільмі? 

Ільков: Ні. Тільки все, що почали і закінчили в цьому приміщенні.

Д: Чого ви прагнете як режисер у цьому фільмі? Я так розумію, що нічого подібного ви раніше не робили? 

Ільков: Живі концерти я знімав: ДахаБраха, ПортМоне. Але так, такого як з «Розділові Наживо», я ніколи ще раніше не робив. Тому це особливо цікаво зробити.

Д: А що вкладене в це «цікаво»? 

Ільков: Цікаво побудувати простір. Цікаво розробити загальне візуальне рішення. Цікаво покликати таких прекрасних операторів, щоби вони теж розкрилися в своєму композиційному баченні. Потім цікаво буде все це змонтувати. Все цікаво.