Приятель покойника
Навіть серед нечисленних стрічок, що фільмуються в Україні, знаходиться місце для екранізацій нашої сучасної літератури. Ми відібрали найяскравіші приклади того, як СучУкрЛіт переходив у так званий СучУкрКін.

Приятель небіжчика (1997)

режисер Вячеслав Криштофович
За однойменним твором Андрія Куркова
Один із найвідоміших українських фільмів, який був у прокаті закордоном і номінувався на низку престижних кінопремій, розповідає про інтелігента Анатолія, в житті котрого почалася чорна смуга. Безвихідь штовхає його на абсурдний вчинок: замовити кілеру своє власне вбивство. Але непередбачуваний поворот подій змінює як ставлення до життя самого Анатолія, так і долю всіх, хто його оточує.
У цій стрічці багато прикрих недоліків. Проте їх компенсує те, що фільм чудово передає пострадянську екзотику, а також атмосферу Києва 90-х років.
Творчість Андрія Куркова – це не лише детективи-бестселери, які тоннами розпродаються по всьому світі, але й близько двадцяти кіносценаріїв. Проте саме «Приятель небіжчика» подосі лишається єдиним реалізованим сценарієм, який він написав за мотивами власного твору.

Кисневий голод (1991)

режисер Андрій Дончик
За мотивами творів Юрія Андруховича «Зліва, де серце» та «Королівські лови»
Ці армійські оповідання – перша прозова «проба пера» письменника, в яких угадується досвід самого автора. Стрічка максимально реалістично показує реалії армійського життя і дідівщину. В центрі сюжету – принципово україномовний рядовий Білик, який, не зважаючи ні на що, не підкорявся свавіллю «дідів».
Така поведінка солдата викликала в оточуючих досить несподівану реакцію. «Я тебе чіпати не буду – такі, як ти у нас самі вішаються…» – каже йому один із дідів.
Не менш несподівану реакцію ця картина викликала й у іноземних кінокритиків, які відзначили її кількома престижними нагородами.
Сценарій до стрічки Андрухович написав у співавторстві з режисером Андрієм Дончиком. Із тих пір письменник лиш одного разу брався за адаптацію свого роману для широких екранів. Це був його твір «Переверзія», який, однак, так і не було екранізовано. Тим не менш, у 2010 році з’явилась кіноверсія уривку з «Рекреацій», дебютного роману літератора. Ця короткометражка Володимира Тихого увійшла в альманах «Мудаки. Арабески» (2010).

Діви ночі (2008)

режисер Олег Фіалко
За однойменним романом Юрія Винничука
Сюжет картини розповідає про молодого журналіста Юрія, котрий повертається з іншої країни, щоб написати цикл репортажів про нічне життя свого рідного міста. Під час журналістського розслідування він натрапляє на підпільний бордель, де зустрічає дівчину, з якою розійшовся ще до від’їзду за кордон. За цей час вона стала повією, потрапивши в полон секс індустрії. Щоб урятувати її, Юрій пускається у небезпечні пригоди.
Шанувальників творчості Юрія Винничука стрічка страшенно розлютила. А сам письменник сприйняв екранізацію досить стримано: «Цей фільм знято за мотивами мого роману. Він не відображає його повністю, хоч і зроблений добротно. Хотілося б, аби там було зображено, те про що я писав – той львівський колорит, ті типажі…»
Нарікання автора стосуються перш за все того, що дія у картині перенесена зі Львова 1970-х років у типовий російськомовний мегаполіс 2000-х. Та головна помилка такої інтерпретації роману-першоджерела в тому, що в ХХІ столітті підпільними борделями вже нікого не вразиш.
Крім того, за мотивами казок письменника було знято дві анімації «Історія одного поросятка» та «Метелик вивчає життя». А його оповідання «Граната на двох» лягло в основу короткометражки «Трагічне кохання до зрадливої Нуськи».

Хроніки від Фортінбраса (2001)

режисер Оксана Чепелик
За однойменним есеєм Оксани Забужко
Наскрізний сюжет цього авангардного фільму: знущання карликів над жінкою, яку вони розтинають, розмальовують, переодягають і т.д. Ця жінка символізує Україну в різних історичних контекстах. Картина нагадує складну філософську формулу, яку доводиться розв’язувати глядачеві протягом усього перегляду. Якщо ж сприймати фільм емоційно – відчуваєш себе на дні глибокого холодного провалля, серед сотень комах, які лазять по всьому тілу.
Експериментальна стрічка «Хроніки від Фортінбраса» – скоріш, авторська інтерпретація есеїв Оксани Забужко, аніж традиційна екранізація. Матерія кінокартини складається з кінохроніки, візуальних алюзій, складних символів та масивних цитат із твору самої письменниці. Останні вплетені у стрічку дуже органічно.
Проте сама письменниця зазначає: «…це прецікавий фільм, я його із задоволенням подивилась, але я не маю до нього ніякого відношення… крім моїх цитат, мову цього фільму на таких самих правах складають ще тисячі інших інгредієнтів».
Хроніки від Фортінбраса

Ніч світла (2004)

режисер Роман Балаян
За мотивами твору Олександра Жовни «Експеримент»
Ця лірична стрічка розповідає про Олексія, викладача школи-інтернату для глухонімих. У  нього починається роман із молодою практиканткою Ліко, яка вивчає розвиток інтимних відносин у дітей. Разом вони вирішують поставити експеримент над своїми підопічними аби визначити, чи можливе кохання між глухонімими. Однак вони не передбачили наслідки цього дослідження.
Сьогодні Олександр Жовна став найекранізованішим вітчизняним літератором. Для самого письменника літературний труд був свого роду етапом підготовки до кінокар’єри. У 2008 році він вирішив самостійно зняти стрічку за своїм твором. Так з’явилась драма «Маленьке життя».
Як зазначив Олександр Жовна в одному з інтерв’ю: «Кіно — моє давнє захоплення. Я й писати почав тільки тому, що це набагато доступніше, ніж кіно: крім ручки і паперу тут нічого не потрібно. А кінематограф — не дешевий процес, потрібні величезні матеріальні ресурси, які не завжди є. Але якби я не написав свої книжки, навряд чи б потрапив у кіно…»
Ніч світла

Ґудзик (2008)

режисер Володимир Тихий
За однойменним твором Ірен Роздобудько
У центрі сюжету – успішний у кар’єрі, але нещасний в особистому житті письменник, котрий одного разу зустрічає ту єдину, котру кохав 20 років тому. Його надзвичайно дивує той факт, що вона зовсім не змінилася з тих пір, як вони бачились в останнє. Але з часом він дізнається, що ця дівчина – насправді, дочка тієї жінки, котру він колись кохав.
Хоч сценарій до фільму писала сама письменниця – в ньому досить багато розбіжностей із оповіданням-першоджерелом. «Фільм варто сприймати окремо від книги», – наголошувала Ірен Роздобутько.
Екранізація перетворила цю історію на типову мелодраму з хепі-ендом. Однак фільм не став типовим телепродуктом у найгіршому сенсі цього слова. Про це свідчить, наприклад, приз за «Найкращий сценарій» на ХІІІ міжнародному телевізійному фестивалі в Барі (Чорногорія).

Ілюзія страху (2008)

режисер Олександр Кірієнко
За однойменним твором Олександра Турчинова
Цей роман Олександр Турчинов написав у 2005 році, коли головував у СБУ. Згодом письменник-можновладець брав участь і в написанні сценарію за мотивами цього твору.
Дія фільму розгортається у 90-х роках. У центрі сюжету – бізнесмен Короб, який захищає свій бізнес від рекету. Та одного разу він потрапляє під арешт, де його силоміць змушують відмовитися від проекту, над яким Короб довго працював. Через певний час бізнесмен виходить на свободу і вирішує помститись всім, хто його образив. Після такого стресу у свідомості бізнесмена відбувається злам. Коробу починає ввижатися, ніби він існує паралельно у двох іпостасях: своїй і царя Соломона.
У цій стрічці є все, що притаманне банальному «телемувіку»: обличчя другорядних акторів, стрілянина і переслідування, якими насичено легкий детективний сюжет, а також дуже посередній рівень зйомки.