Моя собака идиот
Моя собака идиот

Французьке кіно просто обожнює творчих людей. З року в рік в цій країні виходять десятки фільмів, які ідеалізують письменників, художників, акторів та інших представників творчих професій. Одна з таких картин – трагікомедія «Моя собака ідіот», яка дає красномовний рецепт «як споганити своє життя», а потім (як доповнення) наспіх дає кілька порад, як за допомогою творчості вирулити з цієї життєвої кризи.

Починається ця історія з відчаю. Головний герой – письменник, який 25 років тому випустив успішний роман і після цього жодного разу навіть не наблизився до свого тодішнього успіху. У нього четверо дітей і дружина. Їх шлюб покрився безліччю тріщин, які дружина заклеює антидепресантами. Діти знаходяться в тому віці, коли починають робити перші самостійні кроки в дорослому житті. Однак, вивалюючись з батьківського гнізда, жодному з них не вдається відразу злетіти. І якщо дружина головного героя від цього починає нервувати ще більше, то головний герой лише веде байдужий облік: «Чотири мінус один… мінус два… мінус три…» Незабаром, правда, письменнику судилося дорахувати не тільки до нуля, а навіть піти в мінус. Іншими словами, пробити дно своєї кризи.

Ці події показуються в картині з лихим гумором і супроводжуються колючими дотепними висловами. Будь це східноєвропейське кіно, то фільм переповнився би дрімучим депресняком, криками й бійками. Однак у цьому випадку всі ці шторми повсякденного життя супроводжуються ліричними переживаннями, а замість скандалів ми бачимо інтелігентне мовчання.

Паралельно в житті головного героя з’являється величезний пес. Один із синів письменника дає йому кличку Ідіот. А незабаром стає зрозуміло, що ця собака любить чіплятися до будь-якого зустрічного й імітувати з ним статевий акт. За це письменник і полюбив пса. «Ідіот – переможець. Він сильний і розриває свою жертву. Але перед тим як загризти супротивника, пес попередньо його трахне!» – захоплюється письменник. Головний герой сам мріяв би вести себе таким же чином. Однак у нього в останні 25 років не було жодного успіху і він завжди опинявся на боці тих, хто програв. Так що коли його життя остаточно покотилося під укіс, то цей Ідіот став для нього джерелом натхнення.

Моя собака идиот
Моя собака идиот

Поряд з безліччю переваг цієї стрічки (дивовижна акторська гра, спритна дотепність у репліках, елегантно збудовані кадри…) в ній є один дуже прикрий недолік. Недолік, який, може перекреслити всі «плюси». Це оманливість фільму. Немов авторам картини «Моя собака ідіот» дуже хотілося ідеалізувати творчу людину в особі головного героя. Тож навіть найбільш згубні його риси (зради дружині, нехтування дітьми, безгосподарність, цинізм по відношенню до всіх оточуючих) у картині показуються не більш ніж як непорозуміння. Автори стрічки поспішають виправдати буквально будь-який недолік протагоніста.

Адже буквально всі життєві проблеми протагоніста відбуваються частково з його особистої вини. Він забив на виховання дітей і їх долі пішли шкереберть. Він не приділяв уваги своїй дружині і вона відвернулася від нього. Він вважав за краще в мріях відлітати в минуле і повністю віддаватися спогадам про свою креативну молодість. Тому в реальному житті – тут і зараз – він постійно стикався з образливим розчаруванням.

До того ж у стрічці багато разів підкреслюється просторий багатокімнатний будинок на березі моря зі стильними інтер’єрами, в якому живе письменник. Крім того, його дружина, наскільки видно з сюжету, ніде не працює, а діти відчувають себе досить благополучно. Матеріальний достаток письменника-невдахи, який 25 років тому написав один успішний роман і після цього не випустив нічого путнього, в стрічці явно завищують. Дуже грубо завищують.

Моя собака идиот
Моя собака идиот

У загальних рисах сюжет фільму будується за схемою: спочатку головний герой сам собі створює купу проблем, потім пише роман, в якому скаржиться на те, яке в нього нещасне життя, отримує оплески від видавця і знову стає щасливим. Таким чином, він втрачає сім’ю, але отримує творчу реалізацію. Пускає на свавілля чотирьох дітей і дружину, щоб залишитися на самоті і впитися своїм відчаєм. І ці деструктивні негаразди показується в картині, як вища мета.

У найбільш емоційній сцені картини від головного героя тікає собака. За вікном ллє злива і протагоніст вибігає на вулицю, щосили вигукуючи кличку пса. Але до кого насправді звертається ця людина, що з власної волі втратила абсолютно все і бігає під проливним дощем, кричачи в пітьмі «Ідіот! Ідіот! Ідіот!»? Чи не до себе самої?

park house