Кожні один-два роки, починаючи з 1979 і аж до 2006 року, Валерій Шевчук випускав якщо не роман, то збірку оповідань. А, крім того, була ще ціла низка творів, написаних ним у 60-ті та після 2006 року. Словом, інтенсивність його творчості могла б забезпечити оригінальними сценаріями цілу кіностудію. Проте за творами письменника знято лише чотири стрічки.
Першою екранізацією твору Шевчука стала короткометражна картина за мотивами його ранньої новели (написаної на початку 60-х років) «Вона чекає на нього, чекає». Фільм став студентською роботою молодого тоді режисера І. Жилка.
За мотивами роману «Панна сотниківна» художник-режисер Анатолій Степаненко у 1986 році зняв півгодинний фільм «Повня» («Повня. Ноктюрн»). У пам’яті архівів цей фільм залишився яскравою фантазією на тему українського фольклору.
Серед небагатьох біографічних фактів Шевчука відомо, що влітку 1962 року письменник багато їздив містами України із документалістом Ігорем Грабовичем. Однак не відомо, чи допомагав тоді ще молодий літератор досвідченому режисерові.
Ще студентом разом зі своїм братом Шевчук написав сценарій за повістю Ярослава Галана «Гори димлять».
«Це не єдиний пристойний твір, який створив письменник. Ми були переконані, що це був би чудовий фільм. Звісно, нам показали на двері, а фільм за цим твором з’явився лише 1991 року, але зняли його вже інші люди», – написав Шевчук у своїй автобіографії.
Дві повнометражні екранізації творів Шевчука зняла режисерка Наталія Мотузко. У 1991 році вона випустила «Диво в краю забуття» за твором «Петро Біглий». Стрічка розповідає історію вбивства двох братів-близнюків, яких жителі села вважають однією людиною. Від страху, що прийшов Месія і ось-ось почнеться страшний суд, люди творять нові злочини.
А 1992 року Мотузко випускає картину «Голос трави». У фільмі розповідається про молоду чаклунку, яку вчить таємницям відьомства досвідчена знахарка. Картина знята у поетичній стилістиці українського фольклору та переповнена містикою.
Ні над одним із сценаріїв цих фільмів сам Валерій Шевчук не працював.