Ігор Парфьонов

Першим ігровим повнометражним фільмом про події на Євромайдані став «Одного разу в Україні» Ігоря Парфьонова. Стрічка знімалася безпосередньо під час подій у центрі столиці. Робота над нею була закінчена восени минулого року.

Із 2004 року режисер випускає практично щорічно по одному повнометражному ігровому фільму. Всі вони зняті за невеликі бюджети і присвячені правозахисній тематиці. В ексклюзивному інтерв’ю Ігор Парфьонов розповідає про те, через які труднощі довелося пройти, знімаючи стрічку під час революції, та як кіно взаємодіє з правозахисною діяльністю.

Сценарій для фільму писався паралельно з розвитком подій на Майдані?

У мене була невелика заготовка після подій у Врадіївці. Це частина фільму, в якій розповідається про двох дівчат, яких ґвалтують, після чого одну з них вбивають. А ту частину сценарію, яка розгортається на Майдані, ми писали практично на ходу. На Майдані я почав знімати 7 грудня. Я б не називав цей фільм імпровізацією. Просто я відчував обов’язок вийти на Майдан і щось зробити. Я хотів показати Майдан саме через художні образи, тому що так можна точніше розповісти про окремих людей.

Чи траплялося, що мітингувальники не дозволяли вам знімати в тих чи інших місцях Майдану?

Зазвичай на першому плані у фільмі знаходилися мої актори, а майданівці практично завжди були на задньому плані. Думаю, вони й не помітили, що їх знімають. За сценарієм, в одній зі сцен персонаж фільму отримує смертельне поранення на Грушевського. І коли ми почали знімати цей епізод і розлили штучну кров, то, побачивши її, десятки людей кидалися його рятувати. Доводилося всім пояснювати, що ми знімаємо кіно…

У фільмі вистачає гострих моментів…

Наприклад, ми показали провокації, які траплялися на Майдані. Як один міліціонер вбиває іншого тільки заради того, щоб потім сказати, що кров цієї людини – на руках мітингувальників.

Чому ви вибрали для постера фільму картину в стилі кубізм…

По-перше, вона виконана у червоних і чорних тонах і на ній зображені люди, які кудись рвуться. По-друге, на ній є людина з граблями – символом того, що потрібно чистити і нашу країну, і нашу владу. Художниця Василиса Колесник написала цю картину ще до Майдану.

Фільм вже показувався у Харкові, Києві, Львові, Хмельницькому, Парижі, на німецькому кінофестивалі «Котбус». А чи вийде він у повноцінний прокат?

Поки що ми ведемо переговори з прокатниками, щоб випустити стрічку на екрани. Ми організовуємо разові покази фільму в окремих містах. Якщо прокатник організує хороші умови прокату – я готовий віддати картину абсолютно безкоштовно. Головне, щоб її подивилося якомога більше людей.

«Одного разу в Україні» відкриває трилогію, яка покаже соціальний портрет країни…

Так, зараз я вже знімаю другий фільм, у якому розповідається про сьогоднішню війну. Це буде філософське осмислення війни. Я намагаюся осмислити, що змушує людей воювати. На цю стрічку мене надихнули оповідання та статті Льва Толстого. На відміну від стрічки про Майдан, я не можу знімати цю картину безпосередньо на місці подій. Це просто небезпечно. Але, як і у випадку з попередньою стрічкою, вона знімається за дуже незначні гроші.

Ви довгий час займалися правозахисною діяльністю. Потім зосередилися на кіно. За допомогою мистецтва вирішити соціальні проблеми легше, ніж законодавчо?

Я і зараз займаюся захистом прав людини і тварин, а також екологією. Кіно – одна зі сходинок у цій діяльності. Одного разу я подивився фільм «Життя Девіда Гейла», в якому показується вся абсурдність смертної кари, а також помилки, які допускаються правосуддям при винесенні смертного вироку. Цей фільм – один з найкращих прикладів того, як через художні образи можна достукатися до людей у вирішенні соціальних і правозахисних питаннях.

Ви є організатором правозахисного фестивалю «Сходи», який проходив уже шість разів. У чому його унікальність?

Окрім «Сходів» у всьому світі є ще лише один фестиваль, який розкриває всі аспекти правозахисної діяльності. Він знаходиться у США. При цьому є безліч фестивалів документального кіно, які показують окремі аспекти правозахисної діяльності. Наприклад, київський кінофорум документального кіна про права людини.

Я ціную мистецтво, у якому є соціальне осмислення життя. Коли твір мистецтва може чомусь навчити. Саме таке мистецтво виводить людину на вищий щабель розвитку.

Чи траплялося, що після перегляду вашого фільму, чиновники всерйоз бралися за вирішення соціальної проблеми, яка в ньому піднімається?

Я зняв ряд фільмів проти полювання. А після цього мене запросили виступити перед депутатами з метою повної заборони полювання у Харківській області. Я завжди піднімаю у своїх фільмах подібні соціальні проблеми. Побічно – мої стрічки точно впливали на рішення чиновників.

Крім того, в одній зі своїх стрічок я підтримав заборону кориди. На її показах були зібрані підписи на підтримку нашої ініціативи. Потім ці підписи ми передали меру Барселони, а з часом корида була скасована у всій Каталонії.