Дар’я Онищенко
Дар’я Онищенко

22 серпня на відкритті кінофестивалю «Молодість» відбудеться українська прем’єра драми Дар’ї Онищенко «Забуті». Картина перенесе глядача на окуповану територію Луганську і розповість про вчительку української мови Ніну. Жінка мріє поїхати з т. зв. ЛНР на підконтрольну територію нашої держави. Проте через сумнівну роботу чоловіка вона не вправі покинути Луганськ. У школі вона зустрічає сімнадцятирічного Андрія, який вивішує прапор України і тепер ризикує отримати за це суворе покарання. Між ними зав’язуються загадкові стосунки.

Широкий прокат картини «Забуті» запланували на осінь цього року. А її світова прем’єра відбулася на Варшавському кінофестивалі, де її нагородили Спеціальним Призом Журі.

В ексклюзивному інтерв’ю CutInsight режисерка Дар’я Онищенко розповіла про зйомки фільму «Забуті», про тих невідомих героїв, що вимушені жити на окупованій території, проте яким вистачає мужності не підкорятися «руському миру», і про чесне кіно, присвячене сучасному Донбасу.

Чи використовували ви в сценарії «Забутих» сюжети з реального життя?

Так, наш сценарій побудовано на історіях реальних людей з окупованих територій. Задля їх особистої безпеки ми не називаємо нікого з наших прототипів. Ми декілька років працювали над цим фільмом, збирали багато інформації, робили інтерв’ю з переселенцями, військовими, тощо.

Де проходили зйомки фільму?

Зйомки відбувались в Києві, Фастові, Білій Церкві й Слов’янську. Зрозуміло, що безпосередньо в Луганську знімати ми не могли.

Головну чоловічу роль у картині виконав Данило Каменський. Широкий глядач пам’ятає його за пригодницьким фентезі «Сторожова застава». Там він зіграв авантюрного підлітка. А яким ми його побачимо в «Забутих»?

Данііл вже став дорослим. У «Сторожовій Заставі» він був ще дитиною. А в моєму фільмі це вже юнак. Він грає 17-річного Андрія. Хлопця, який залишився сиротою і мешкає в катакомбах Луганську разом із українськими партизанами.

Це була не проста роль, для хлопця, який живе в Києві, далеко від війни і таких драматичних подій. Але під час роботи над роллю я переконалась, що Данііл дуже інтуїтивний актор. В нього природній талант відчувати обставини кожної конкретної сцени. Він вже на кастингу переконав мене, що справиться з поставленою перед ним задачею.

Данило Каменський
Данило Каменський

Андрій у нашому фільмі – ідеаліст. Він по дитячому мріє і по дитячому закохується. Але суперечливість цього образу в тому, що паралельно з цим ідеалізмом він вимушений виживати в страшній реальності навколо себе, вимушений проявляти жорстокість, стійкість, мужність. З одного боку це ще дитина, з іншого – це вже дорослий чоловік зі своїми переконаннями, з готовністю боротися й ризикувати своїм життям. Це цікавий персонаж. І Даніїлу, як мені здається, вдалось передати всі нюанси.

Центральну героїню картини зіграла Марина Кошкіна. Раніше вона з’являлася в коротких ролях у «Кіборгах», «Захарі Беркуті», «Відданій». А у вашій стрічці вона вперше зіграє головну роль. Що вас привернуло в цій акторці?

Марина Кошкіна прийшла до мене на кастинг, хоча вона не підходила нам по типажу. Ми шукали брюнетку, трошки іншої статури. Але інколи, аби позбавитись своїх власних стереотипів я запрошую на кастинг акторів саме всупереч тим образам, які ми шукаємо. Це допомагає інколи по іншому подивитись на історію, побачити нові можливості. Так саме було і з Мариною. Окрім того вона була ще й занадто молода для цієї ролі.

Проте я відразу побачила, наскільки цікаво і різнокольорово вона грає. Це була ціла палітра почуттів, які вона запропонувала мені вже на кастингу, а це може далеко не кожен актор.

Окрім цього в ній відчувалась дуже велика внутрішня напруга, я розуміла, що вона готова віддати все, аби зіграти цю роль. І ще в Марини є безмежна прямота і чесність – вона щира, не боїться сперечатися з режисером, з партнерами на майданчику – це дуже підходило під характер Ніни – нашої головної героїні.

Марина Кошкіна

Ніна – людина з дуже сильними моральними принципами, яка не хоче миритися з несправедливістю навколо себе. Весь фільм Ніна намагається залишитись вірною собі і своїм переконанням.

Марина Кошкіна така сама і в житті. Я дуже і дуже захоплююсь нею. В такому молодому віці вона встигла вже дуже багато чого досягти в кар’єрі. Окрім зйомок у кіно вона ще й встигає грати в двох театрах і виховує п’ять молодших братів та сестер. Марина, до речі, сама родом з Луганської області.

Перші глядачі «Забутих» відзначають, що в ній є емоційна сцена сексу учня з заміжньою вчителькою. При цьому він – патріот України, що вивішує наш прапор у т. зв. ЛНР. А вона – викладає українську мову і хоче переїхати на підконтрольну територію. Україна у вашій картині – афродизіак?

Забавне порівняння. Ви знаєте, стосунки Андрія та Ніни в фільмі – це непростий пилкий роман, чи сексуальний потяг… скоріше це єднання душ. Ці дві людини знаходять один одного серед повністю сірого і жорстокого навколишнього світу. Вони радіють, що побачили розуміння в очах один одного, відчули, що потрібні один одному.

Забуті
Забуті

Сильною в фільмі є також лінія стосунків між Ніною та її чоловіком Юрієм. Вона кохає свого чоловіка, але глядач дуже швидко розуміє, що вони вже давно втратили можливість бути щирими один до одного. Вони живуть разом, але навіть не дивляться один одному в очі. Тому роман із молодим хлопцем – це як ковток свіжого повітря, крик душі.

І так, звичайно Ніну і Андрія пов’язує їх любов до України, їх усвідомлення своєї ідентичності. І хоча Андрій розмовляє російською, а Ніна українською, вони обидва вважають себе українцями і ніколи не упокоряться так званому «руському миру» на їх рідній землі.

Ви живете в Мюнхені. Чи пам’ятають сьогодні в Німеччині про війну на сході України?

Так, я вже десять років живу між Україною та Німеччиною. Навіть не знаю, де я зараз живу більше. В Німеччині, і в Європі в цілому, на жаль, про події на сході України багато хто взагалі вже нічого не знає. Вони вже давно зникли з новинних стрічок. А зараз під час пандемії навіть в Україні багато хто вже забув, що війна не скінчилась.

Забуті
Забуті

Наш фільм вже мав світову прем’єру в конкурсі Варшавського кінофестивалю, ми показували його в Швейцарії та в Австрії. Після показів завжди підходять люди, які запитують про події в Україні і кажуть, що насправді нічого про це не знали. Тому я усвідомлюю важливість донесення цього кіно саме до іноземного глядача.

Звісно, через пандемію ми теж дуже постраждали – багато фестивалів перейшли в онлайн формат, але все одно ми продовжуємо зараз наше фестивальне турне. Попереду Португалія, Сербія, Німеччина, тощо.

Фільм знято в копродукції зі Швейцарією. Що зацікавило в цьому проекті саме цю країну? Адже історія Швейцарії говорить про те, що вона завжди обходила гострі конфлікти і війни.

Швейцарія і справді дуже нейтральна держава, але на її території проживають люди різних національностей і в Швейцарії офіційно існують чотири державні мови – німецька, французька, італійська та ретороманська. Ця мультикультурність Швейцарії є гарним прикладом мирного співіснування людей різних національностей, різних релігій, тощо. Можливо, саме тому Швейцарці і підтримують проекти, які розповідають про порушення основних прав і свобод людини у зонах збройних конфліктів.

Зрештою мій фільм – це внесок в нашу спільну мету – нарешті припинити війну, захистити людей, які опинились на окупованих територіях і не можуть звідти втекти.

Забуті
Забуті

«Забуті» – це перша офіційна ко-продукція між Україною та Швейцарією. Хоча з моєю швейцарською продюсеркою Клаудією Леман я вже знайома давно. Ми разом вчились в мюнхенській кіношколі і разом знімали мій короткометражний фільм «Собаки Українки», який колись отримав диплом за найкращу режисуру нашого кінофестивалю «Молодість» та Приз Молодих Талантів міста Мюнхен. Клаудії дуже подобається Україна. Вона завжди каже, що наші люди дуже відкриті, добрі і щирі, дуже цінує професіоналізм членів нашої знімальної команди.

Чого українській кіноіндустрії не вистачає в першу чергу, щоби активніше знімати кіно в копродукції з європейськими країнами?

Нарешті Україна увійшла в Єврімаж. Членство в цій організації надасть нам можливість зробити ще один прорив у сфері копродукції. Ще не запрацювали всі важелі цієї програми в Україні, але я сподіваюсь в кінці цього року вже будуть перші результати.

Окрім цього я чекаю на те, що нарешті запрацює система кеш-рібейтів. Я не розумію, чому багато хто був проти цієї системи. Це нормальна європейська практика. Окрім того це дозволить нам стати ще цікавішою країною для іноземних партнерів у кіносфері і тоді не все буде залежати тільки від нашого кінофонду.

Забуті

Про події на сході України останніх років знята ціла низка фільмів. Які з цих картин ви б відзначили, як найбільш точні, чесні, правдиві?

Я люблю реалістичне, правдиве кіно. Мої фільми не мають за ціль когось виховувати, чи патріотично налаштовувати. Я маю як режисер прагнення – донести свою точку зору і допомогти глядачу задуматись, зробити свої власні висновки. Я також не боюся критикувати і нашу владу, нашу українську політику.

Я з великою повагою ставлюсь до творчості Сергія Лозниці. Його фільм «Донбас» – дуже відрізняється від мого, це сатира, але правдива і реалістична сатира. Цей фільм справді був для мене прикладом того, як можна говорити про війну в Україні з західним глядачем.

Забуті
Забуті

Ваша наступна повнометражна картина буде присвячена життю і творчості художника Казимира Малевича. Що перш за все спонукало вас взятися за екранізацію біографії цього майстра?

Я дуже люблю весь період авангарду в художньому мистецтві. Казимир Малевич є однією з найцікавіших і найзагадковіших особистостей в українській історії. На жаль, до сих пір багато хто знає його тільки як російського митця. Насправді Малевич – це українсько-польсько-російський художник, який розмовляв і писав українською мовою, який провів в Україні своє дитинство, який наважився і не побоявся зобразити в своїх картинах трагедію Голодомору і який в своїх щоденниках стверджував, що Україна зіграла величезну роль в його формуванні як митця.

Мені шкода, що у нас в Країні й досі мало хто про це говорить, і я вважаю, що формування іміджу Малевича дуже на користь нашій українській культурі. Фільм про його життя і творчість зможе допомогти усвідомити значення Малевича для української культури.

Ну і звичайно – це й дуже захоплююча історія. Сама тільки загадка про картину «Чорний Квадрат». Чому ця картина стала однією з найдорожчих у світі – неможливо розгадати, не дізнавшись всієї історії життя Казимира Севериновича.

Я працюю вже рік над цим проектом разом із продюсеркою Анною Паленчук, компанія 435 FILMS. Про Малевича можна розповідати годинами. Це дуже цікава і масштабна тема. Я переконана, що у нас вийде цікавий фільм для масової аудиторії.

park house