10 фільмів, що вплинули на життя і творчість Віктора Андрієнко

Для багатьох своїх кіноробіт Віктор Андрієнко черпав натхнення в класичних стрічках. «Фільмів, які на мене вплинули – сила-силенна. Кожна згадана тут картина пов’язана з якоюсь історією життя або перетікає в якусь ще стрічку. Всі вони в щільній зв’язці», – сказав Віктор Андрієнко.

«Острів скарбів» (1971) Євген Фрідман

Класі в п’ятому чи шостому я був у Ялті. Саме тоді там проходили зйомки «Острова скарбів» Євгена Фрідмана. Я спостерігав, як пірати їздили на «бобику» на зйомку. Як на тлі декорації таверни працювали каскадери і актори… Все це мене просто вразило.

Незабаром після цього мені до рук потрапили «Пригоди Бена Ганна» (продовження «Острова скарбів»). Цей роман у нас не публікувався, а видавався частинами в журналі «Вокруг света». Я зібрав усі його фрагменти і зшив власну книгу, для якої самостійно зробив обкладинку. Через роки, коли ми вже працювали над власним «Островом скарбів» (1988) Давида Черкаського, я подарував йому цю рукотворну книгу. І Давид Янович сказав, що взяв із неї багато текстів і сюжетів для нашого майбутнього гучного шедевра.

Працюючи над новим проектом Черкаського «Божевільні макарони» він показав нам фільм Роберта Земекіса «Хто підставив кролика Роджера», а також сюжет про те, як створювалася ця стрічка. У картині, над якою ми тоді працювали, був той же сміливий експеримент із поєднанням реальних акторів і мультяшного світу.

Пізніше я дізнався, що Земекіс шість років пропрацював аніматором на студії Disney. Ось звідки у нього і виникла ідея цього фільму. Взагалі, за що би не брався Земекіс – все у нього виходить на найвищому рівні.

 

«Геній дзюдо» (1965) Сейітіро Утікава

Я не міг пропустити цю стрічку в юності, адже тоді з дзюдо у мене було перше місце в місті серед юніорів. Пізніше я дізнався, що сценаристом і продюсером цього фільму був Акіра Куросава – режисер моїх улюблених у ті роки картин «Сім самураїв» і «Расьомон». Сам Куросава говорив, що він є нащадком самураїв і, знімаючи фільми, він, таким чином, вибачається перед предками за те, що сам не став самураєм. Також у цих фільмах я вперше побачив Тосіро Міфуне – одного з моїх улюблених акторів.

Згодом я подивився фільм «Під стукіт трамвайних коліс» – першу кольорову роботу Куросави. На жаль, до нашого глядача вона тоді дійшла в ч/б, а також у скороченому варіанті. А режисер у цій картині дуже скрупульозно пропрацював колірну гамму, і кожному персонажу відвів свій колорит.

Щось подібне сталося і з фільмом Абрама Народицького і Миколи Рашеєва «Бумбараш» (1972). Про те, що цей фільм кольоровий, я довідався через багато років після його перегляду, коли робив передачу про художника-постановника стрічки Романа Адамовича. Він мені розповів, що кожен епізод картини опрацьовувався у своїй колірній гамі, відповідно до характеру даного епізоду. Через це траплялися і казуси. Наприклад сцену зустрічі Бумбарша і Комісара потрібно було знімати з зеленою травою, але на той момент уже настала осінь. Тому вони пофарбували траву, а після зйомок на це поле прийшли корови. Ось здивування було у доярок, коли корови повернулися з зеленим вим’ям.

 

«Гамлет» (1964) і «Король Лір» (1970) Григорій Козинцев

Ці два фільми для мене особисто є єдиним цілим. Коли я був школярем, то вони мене вразили настільки, що я став активно читати Шекспіра. Років через 20 після цього мені пощастило взяти інтерв’ю у Регімантаса Адомайтіса, який зіграв Едмунда в «Королі Лірі». Як він мені тоді особисто розповів, у своїй постановці Козинцев змістив акценти і зробив головним персонажем саме Едмунда. Це не негативний герой, а позитивний. У нього революційні погляди – він намагається змінити світ методами тієї епохи Середньовіччя: вбиваючи, зраджуючи, влаштовуючи змови… Так він бореться за майбутнє.

 

«Польоти уві сні і наяву» (1982) Роман Балаян

Ви знаєте, так багато дізнаєшся від спілкування з великими… Коли я робив передачу про Олега Янковського, то він мені розповів, що геть випадково отримав головну роль в цій картині. Адже він принципово не знімався на кіностудії Довженка. Чому – він не пояснював. Але стався епізод, який усе змінив. Коли Олег Іванович їхав на зйомки фільму Ігоря Масленнікова «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона: Собака Баскервілів», то Янковський сказав Микиті Михалкову: «Тут якийсь Балаян пропонує мені знятися на кіностудії Довженка». На що Михалков сказав: «Ти що Олег! Зніматися треба лише у двох людей: у мене і у Балаяна!»

А потім Янковський дізнався, що спочатку Балаян пропонував цю роль Михалкову. Але незабаром після цього Роман Гургенович побачив Олега Янковського у фільмі «Ми, що нижче підписалися», де його герой ріже лимон тупим ножем. І відразу після цього запросив його в свою стрічку.

Після зйомок цього інтерв’ю в знак поваги до Майстра, я подарував Олегу Івановичу дев’ять частин «Польотів уві сні і наяву» на плівці. Коли ж він на знак подяки запитав, чим може допомогти, то я відповів: «У передачі про вас, хотілося би поставити епізод зі стрічки Андрія Тарковського «Ностальгія», в якій Ви знімалися. Допоможіть знайти цей фільм».

Олег Іванович передав касету з авторською копією фільму самого Тарковського, і сказав: «Це пам’ять про мого друга. Якщо через три дні ви мені її не поверне особисто – то це буде особистою для мене образою».

На цій касеті був не тільки фільм «Ностальгія», а й останнє інтерв’ю Андрія Тарковського для італійського телебачення. Касету я, звичайно, передав вчасно, а моя передача, на жаль, не збереглася.

Пізніше Роман Гургенович Балаян, на мій подив, попросив провести його ювілей у київському «Жовтневому палаці». Тоді я отримав від нього установку говорити зі сцени суржиком. Я був проти: «Давайте або українською, або російською», запропонував йому. Роман Гургенович сказав: «Ні! Зрозумій. У залі – націоналісти. На сцені – шовіністи. А між ними – Андрієнко і Балаян. Всім має бути зрозуміло, що ти говориш».

Після цього концерту мені принципово не дали звання «Заслужений артист», сказавши «Хай Андрієнко спочатку вивче мову, а потім просить звання!». На це я відповів, що знаю українську краще ніж такі Народні артисти України, як Басков та Кіркоров!

 

«Солярис» (1972) Андрій Тарковський

Екранізацію «Соляриса» я вперше почув по радіо, а потім подивився в форматі телетеатру. Потім прочитав роман Станіслава Лема. А вже після цього побачив фільм Тарковського. І не питайте, скільки разів я його передивлявся… Також я багато разів переглянув «Андрія Рубльова» та інші фільми Тарковського. Тільки от, «Дзеркало» дивився лише одного разу – не моє це кіно. А «Сталкера» мій син назвав «геніальним фільмом усіх часів і народів».

В юності також я із задоволенням дивився комедії Леоніда Гайдая і Георгія Данелії. При цьому принципово не ходив на примітивне кіно і радянський мейнстрім.
«Діамантову руку» і «Кавказьку полонянку» я подивився пізніше. А першою картиною Леоніда Гайдая для мене стали «Ділові люди» (1962). Уперше я її подивився, сидячи на дереві над літнім кінотеатром парку залізничників. Пам’ятаю, де і коли дивився кожен зі своїх улюблених фільмів.

 

«Цілком таємно!» (1984) Джим Абрахамс, Девід Цукер і Джеррі Цукер

У зв’язку з проблемами телевізора в старій квартирі Іллі Ноябрьова я вперше подивився цей фільм без звуку. Але, незважаючи на це, падав з крісла від сміху. Що вже говорити, коли подивився його зі звуком… Я тоді зрозумів, що в основному текст в кіно – вторинний. Головне – це точна візуалізація. Я приймаю всі фільми братів Цукерів.

Людям потрібен позитив! А заперечення навколо і так вистачає – для цього досить просто включити телевізор або зайти в Інтернет.
https://www.youtube.com/watch?v=5rfrtmot9ao

 

«Велика прогулянка» (1966) Жерар Урі

Цей фільм я пам’ятаю напам’ять. Скільки разів я його переглядав – не питайте. Луї де Фюнес – це щось неймовірне. Якось мені довелося зіграти його у «Великій різниці». І це було, я вважаю, таке нахабство… Також де Фюнес прочитується в моєму Шерлоці Холмсі з «Шоу Довгоносиків».

Я обожнюю всі фільми з дідусем Фю Фю, як його називають у Франції. Так само, як і всі роботи Чарлі Чапліна і Ігоря Ільїнського. Найскладніше в кіно і театрі – це створити смішне. Змусити людей плакати – простіше.

Одного разу ми з Валерою Чигляєвим, будучи на гастролях у Полтаві, натрапили на один із місцевих кінотеатрів, у якому знову показували «Фантомаса» з де Фюнесом. Звичайно, ми відразу ж побігли купувати квитки, і в касі нам запропонували сеанс на 9 ранку. І коли ми попросили сеанс пізніше, то касир так загадково відвів очі і сказав: «Беріть на 9 ранку. О 12-й годині показу не буде…» – «Чому?!» – «Ну… не буде…» – і знову касир якось загадково відводить очі. А коли ми вийшли з показу, то оголосили про чергову смерть генерального секретаря, на цей раз Черненко. І всі розважальні заходи скасували у зв’язку з трауром. Через це ми вчергове втратили зарплати. Це був останній раз, коли я дивився «Фантомаса» в кінотеатрі.

 

«Час уперед!» (1965) Михайло Швейцер

Це один із моїх улюблених фільмів. Але взагалі я обожнюю всі картини Швейцера. Він підкорив мене екранізаціями Гоголя, Толстого, Пушкіна, Чехова… Я досі перебуваю під враженням від того стану, коли вперше побачив його «Золотого теля» (1968), в тому ж запорізькому ДК Залізничників. На жаль, після прем’єри цього фільму Швейцера дуже лаяли: «Це не Ільф і Петров!» Та за кілька років вийшов фільм «12 стільців» Леоніда Гайдая, і всі почали говорити вже навпаки: «Ось, «Золоте теля» – це був «Ільф і Петров», а це – жалюгідна пародія на фільм Швейцера!»

Михайло Швейцер, один із лічених режисерів, кому вдалося перенести на екран прозу Гоголя. Також із успішних у цьому плані фільмів можу назвати «Шинель» Олексія Баталова, де головну роль зіграв Ролан Биков. Його робота в цій картині – це вже за межею акторської майстерності. Краще цього тільки не дознята, на жаль, анімація Юрія Норштейна «Шинель».

 

«Володар перснів» (2001-2003) Пітер Джексон

До зйомок цієї трилогії Джексон йшов із десятирічного віку. Коли він прочитав книгу Толкієна – у нього була абсолютна впевненість, що все описане в романі – насправді відбувалося в його рідній Новій Зеландії.

Після цієї трилогії я подивився шестигодинну документальну стрічку, в якій розповідалося, як знімалися ці стрічки. Раджу її всім кіношникам як навчальний посібник зі створення фентезі фільмів. Зокрема, там чітко видно, скільки всього необхідно знати, відтворюючи історичний матеріал.

Це допомогло мені, коли я працював над «Іваном Силою». У мене був чудовий художник-постановник Ігор Філіппов, який дуже точно передав епоху початку ХХ століття. І разом із тим у мене були бездарні художники по костюмах. Я з ними лаявся, доводячи, що у сорочок початку ХХ століття не було нагрудної кишеньки з лівого боку. Режисерові необхідно дуже і дуже прискіпливо копатися в матеріалі епохи, яку він відтворює на екрані.

«Якщо режисер ставить своє прізвище під фільмом, то він відповідає абсолютно за кожну дрібницю в ньому», – говорив мені американський режисер Марк Хаммонд.

Якщо повернутися до «Володаря перснів», то він став для мене просто окремою планетою. «Хоббіт» таким вже не був – це не більше ніж гарна казка.

 

«Леон» (1994) Люк Бессон

Спочатку Люк Бессон хотів знімати «П’ятий елемент» з Жаном Рено у головній ролі. Проте голлівудські продюсери зарубали його кандидатуру, наполігши на тому, що головного героя має зіграти тільки Брюс Вілліс. Але в останнього на той момент був підписаний контракт на роботу в якомусь черговому «Міцному горішку», тож уся знімальна група на чолі з Бессоном змушена була простоювати…

Тоді режисер вирішив зняти «Леона», щоби просто не сидіти склавши руки. Головну роль у цій стрічці він доручив уже Жану Рено. Завдяки цьому фільму весь світ дізнався про такого талановитого актора. Хоча в «П’ятому елементі» Брюс Вілліс теж просто приголомшливо зіграв свою роль.

Як «Леона», так і «Ангела А» Люк Бессон зняв для душі. У цих фільмах відчувається щирість – усе в них зроблено з власної волі, а не для повчанням продюсерів. Які, часто сліпо переслідуючи фінансові цілі, тиском на режисера знищують не тільки хороший задум, а й саму кінокартину.