Останніми роками ураження ворожої техніки здійснюється переважно дронами на відстані в кілька кілометрів. Проте напочатку повномасштабного вторгнення наші протитанкісти вступали в нерівний бій із бронетехнікою з відстані в кілька сотень метрів. Одним із таких сміливців є сержант 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Петро Головчук з позивним «Вампір». Він розказав про один зі своїх найбільш напружених і результативних боїв.
В червні 2022 року ми тримали оборону Лисичанського нафтопереробного заводу. З кожним днем противника ставало все більше і протидіяти йому ставало складніше. Зіткнення були прямі і близькі: перестрілювалися піхотинці і бронемашини, мали місце танкові бої.
Тоді я працював оператором «Фагота», який називають «снайперською гвинтівкою артилерії». В той день я з самого ранку відчував, що буде бій. Ми з моїм побратимом Олексієм з позивним «Тур» знаходилися в районі очікування, щоби за першої необхідності виїхати на позицію. І тут розвідка повідомила, що неподалік від нас рухається колона танків. Ми одразу ж виїхали їм назустріч на нашій старенькій «Ниві», в якій лежав «Фагот» і дві ракети до нього.
Ми так поспішали, що ледь не виїхали на самі ці танки. Зупинилися ми буквально в кілометрі від них. Ми опинилися настільки близько, що не одразу зрозуміли: наша це техніка, чи ні. Та потім ми роздивилися на ній усім відомі білі «Z» і все стало ясно. Це було на світанку. Сходило сонце. Через те, що танки рухалися зі сходу, то сонце нас сліпило.
Ми швидко загнали машину в кущі. Оперативно виставили «Фагот». Поки я розклався і заряджав ракету, то колона просунулася і стала боком до нас. Я зробив постріл у третій танк у колоні. Танк одразу загорівся і почав скочуватися до яру. В той момент у мене було таке внутрішнє піднесення, яке дуже рідко випадає відчути.
Після мого влучання інші три танки з цієї колони зупинилися, орки повилазили з люків і почали дивитися, бо вони не одразу зрозуміли, що сталося: чи це була міна, чи постріл, і якщо таки постріл — то звідки. «Фагот» стріляє дуже гучно та ще й генерує великий спалах. Тож після першого ж пострілу ти одразу відкриваєш своє місцезнаходження. Саме через це операторів цієї установки називали «смертниками».
Я їх добре бачив, бо вони були на відстані до кілометра. Ми скористалися цією розгубленістю противника і зарядили другу ракету. Та поки я наводився на наступний танк, то і орк не витрачав час. Тож коли я подивився в приціл свого «Фагота», то побачив, як на мене так само цілиться і цей танк. І я ще не встиг відвести око від прицілу, як побачив вогонь із гармати танка, який уже почав працювати по нам.
Снаряд просвистів у нас над головою і вдарив метрах у 30 за спиною. Другий прихід був перед нами. Єдине, що я тоді почув, як мій напарник кричить: «Тікай!» Я підірвався з-під установки і побіг у найближчі окопи, метрах у 15 від нас. Нам дуже допомогло, що раніше на цьому місці стояла якась ТРО, що накопала там окопів та укриттів. І завдяки цьому нам було де укритися.
Буквально поруч зі мною впав великий уламок від танкового снаряда. Великий такий. Півмісяць нагадує. І дуже гарячий. Я тоді доповідав командиру про кожен постріл по рації і як тільки взяв цей уламок в руку, то обпікся і чомусь одразу сказав у рацію: «Він гарячий». А по той бік не зрозуміли і перепитують: «Хто гарячий?». А я на емоціях кричу: «Танковий осколок гарячий!» Чому я тоді це сказав — я досі не знаю. Якось на емоціях та ще й під обстрілом.
Танк розрядив по нам десь п’ять снарядів, від яких досить сильно оглушило. Не знаю, чи отримали ми тоді контузії. Коли обстріл завершився, то я визирнув з окопу і побачив, що танк уже не дивився в наш бік і проїхав трохи уперед. Я скористався моментом і, підбігши до установки, зробив постріл по другому танку. Влучно. З нього пішов дим і він зупинився.
Після цього я побачив ще одну колону з восьми-дев’яти танків. Проте у нас вже не було ракет. Командир сказав нам переміститися пару кілометрів на іншу точку, де працювали артилеристи. Йшли ми пішки, бо наша старенька «Нива» не пережила той обстріл. Там ми вже уточнили координати, де рухається ще одна колона танків і туди навели нашу артилерію.
Всі ці танки рушили на нафтопереробний завод. Один із наших інженерів добре замінував міст, що вів у ту промзону, і підірвав його, коли танки були буквально в двох сотнях метрів від нього.
В той день я нарахував 16 танків, за якими рухалися ще й БТР і БМП. Так трапилося, що в тому місці ми виявилися єдиними протитанкістами, які працювали того дня. Всі ці події розгорталися на фоні палаючого нафтосховища, яке нагадувало виверження вулкану.
