За всю історія Берлінського кінофестивалю всього один режисер двічі отримував «Золотого ведмедя» за свої фільми. Натомість в історії інших престижних кінофестивалів таких випадків значно більше.
Тайванський режисер Енг Лі у 1993-му році виборов головну нагороду кінофоруму зі своєю стрічкою «Весільний банкет», а в 1996-му – з картиною «Розум і почуття».
Він неодноразово спростував популярну істину про те, що коли митець відривається від своїх культурних коренів, то вже не може створити дійсно цікавий твір. За свого життя він знімав і в Європі, і в США, і в Китаї, і навіть в Океанії. (цікаво, вдалось би йому зняти щось путнє в Україні? – ред.)
Та куди б доля його не заносила – його фільми постійно потрапляли якщо не на престижні кінофоруми, так опинялися серед номінантів на «Оскар». Останніх, серед іншого, у його колекції – три.
Мелодраму «Розум і почуття» він фільмував в Англії за мотивами однойменного роману Джейн Остін. Коли картина потрапила в конкурс Берлінале, то в журі головував Микита Міхалков. Останній добре відомий своєю любов’ю до екранізацій класичних романів. Напевне, саме це і визначило перемогу стрічки.
Ну, а свого першого і дуже суперечливого «Золотого ведмедя» Енг Лі отримав за соціальну комедію «Весільний банкет». У той рік на фестивалі було визначено одразу два переможці. Це трапляється вкрай рідко і свідчить про те, що жоден з обидвох переможців не є безумовним шедевром.
У 90-ті роки в Європі бушувала мода на східне кіно, що не могло не позначитися на обидвох перемогах Енга Лі.
Два «Золотих ведмедя» і у режисера Роберта Олтмена. Якщо першого він отримав у 1976-му за стрічку «Баффало Білл та індіанці», то другого – за внесок у кінематограф (що не настільки почесно).
Обидва ці режисери змогли отримати одразу дві головні нагороди і на Венеційському кінофестивалі.