Чорну славу Чорнобильської катастрофи не затьмарила навіть аварія на Фукусімі. Напевне, трагедію, що сталася під Прип’яттю 26 квітня 1986-го перекрила б навіть Третя світова.
Та незважаючи на свій масштаб – про неї знято вкрай мало ігрових фільмів. За 29 років, що пройшли з моменту аварії, з’явилося приблизно стільки ж повнометражних стрічок, скільки в США знімається до кожних президентських виборів.
Звичайно, кіноархіви переповнені десятками документальних та сотнями телевізійних картин, що присвячені цій катастрофі. Та всі вони – лише діагностують цю травму людства. Натомість саме ігрове кіно покликане знаходити від неї ліки.
Першою повнометражною ігровою картиною про трагедію ЧАЕС став «Розпад» (1990) Михайла Бєлікова. Техногенна катастрофа у цій стрічці, переповненій агонією відчаю, накладається на особисту драму головного героя, а також на розпад всього суспільства. Головну роль у картині зіграв Сергій Шакуров. На Венеційському кінофестивалі фільм було відзначено «Золотою медаллю Сенату».
У 1994-му році Семен Аранович випустив загострено-екзистенційну стрічку «Рік собаки». Її сюжет зосереджений не стільки на самій катастрофі, скільки на психології людини, що опинилася в радіоактивній зоні. Фільм було відзначено «Срібним ведмедем» на Берлінале.
Через глибоку кризу нашої кіноіндустрії 90-х, після стрічки Арановича протягом десяти років не вийшло жодного повнометражного ігрового фільму про Чорнобиль.
У 2006-му році Оксана Байрак випускає сентиментальний телемувік «Аврора». У центрі його наївного сюжету дівчинка, що після катастрофи отримує величезну дозу опромінювання. Через цю фатальну хворобу вона втрачає можливість втілити свою мрію – стати танцівницею.
У 2011-му виходить «В суботу» Олександра Міндадзе. Картина відтворює події у перший день катастрофи на ЧАЕС. Молодий парубок намагається збігти з Прип’яті, жителі якої починають поступово дізнаватися про трагедію. Проте щораз якийсь поворот долі стримує його, не дозволяючи вирватися з цих обставин.
У тому ж 2011-му році ізраїльська режисер Михаль Боганім випускає картину «Земля забуття». Фільм розповідає про весілля напередодні катастрофи. Люди святкують утворення нової сім`ї, при цьому усвідомлюючи, що життєвий простір для неї – неможливий. Головну роль у картині зіграла Ольга Куриленко.
«В суботу» та «Земля забуття» брали участь у престижних кінофестивалях класу «А», та в жодному з них не отримали нагород.
У 2012-му Мирослав Слабошпицький зняв стрічку «Ядерні відходи», що перемогла у короткометражній секції кінофестивалю в Локарно. Фільм розповідає про людей, що живуть і працюють в Зоні відчуження. Картина нав’язує глядачеві медитативний жах чорнобильських реалій. Наразі режисер почав роботу над повнометражним фільмом «Люксембург», який розповідатиме про життя у цій зоні. Тож, «Ядерні відходи» стали своєрідним сателітом майбутнього повного метру.
Перший вітчизняний серіал про цю катастрофу вийшов у 2013 році. Чотирисерійна картина «Метелики» (реж. Віталій Ворбйов) вражає своїми спец ефектами і разом із тим змушує взятись за голову від своєї сентиментальності. Картина відтворює події напередодні та під час катастрофи. У центрі сюжету – історія кохання молодої дівчини та курсанта, які познайомилися в одному з селищ під Прип’яттю. На заваді їхньому щастю стає катастрофа.
Останню на сьогодні вітчизняну стрічку про Чорнобиль зняв Заза Буадзе (“Червоний“). Називається ця короткометражка «І Бог зробив крок в порожнечу…». Вона демонструвалася в рамках альманаху «Нова українська хвиля 3», який вийшов у прокат на початку року. Це найбільш світліша та обнадійлива картина про Чорнобиль з усіх існуючих.
«Наш фільм – це історія людей, котрі не можуть знайти спільну мову, навіть живучи у повній порожнечі», – розповідає про стрічку режисер.