Незважаючи на те, що Олесь Ульяненко неодноразово писав сценарії для фільмів, лише одного разу йому довелося працювати над адаптацією власного роману до широких екранів. Це був скрипт, в основу якого ліг роман «Сталінка». Письменник створював його у співавторстві з режисером Володимиром Тихим.
У результаті сценарій так і не був реалізований. За словами письменника, ідею цього скрипту вкрали автори фільму «Жмурки». Проте за словами кінематографістів, близьких до створення цієї картини, у сценаріїв, написаних Ульяненком та авторами «Жмурок» не має практично нічого спільного. Те, що письменник мав схильність до подібних фантазій – підтверджують і його близькі та друзі.
Крім того у співавторстві з Володимиром Тихим письменник створив сценарій «Дикі коні», за яким також не було знято фільм.
Час від часу Олесь Ульяненко відкладав рукописи своїх нових романів та оповідань та зосереджувався на написанні сценаріїв. Такі періоди він сам для себе називав «візуальними». Тоді він безперервно дивився кіно та створював скрипти для нових фільмів. Однак він постійно працював у співавторстві.
Наприклад, у 2004 році вийшов телефільм Андрія Дончика «Украдене щастя», сценарій до якої писав як Ульяненко, так і подружжя Дяченків.
Стрічка розповідає про трьох звичайних людей, котрі намагаються знайти своє щастя у загострених життєвих обставинах. Між ними вибудовується любовний трикутник, де пристрасть межує зі зрадою, співчуття – з гріхом, а прощення – зі смертю. У результаті виявляється: єдине, що об’єднує цих людей – відсутність щастя, яке було вкрадене з їхнього життя.
А в 2007 році вийшла ще одна стрічка, до створення якої мав безпосередній стосунок Ульяненко – «Жага екстриму». Вона розповідає про екстремальний відпочинок – подорож до тюрми. Люди, яким набридло сите життя багатіїв із задоволенням відправляються до буцегарень, щоб відчути себе на соціальному дні. Та наскільки далеко може зайти настільки екстремальна гра?
Олесь Ульяненко писав сценарії до телевізійних стрічок, які за свою якістю не відрізняються від інших б анальних фільмів, котрі заполонили ефір російського телебачення. Проте його власні романи претендують на те, щоб стати основою для потужних екшенів та драм. Сам письменник в одному з інтерв’ю розповідав, що хотів би побачити екранізацію свого роману «Знак Саваофа». На його думку така картина могла б вийти екстремальнішою за «120 днів Содому» (1975) Паоло Пазоліні.
Лишається сподіватися, що колись-таки кінематографісти візьмуться за достойні екранізації романів Ульяненка.