Ольга Михайлюк: “роздІловІ” об’єднують. синтез слів, графіки, музики і новітніх технологій пропонує зупинитися й заглибитися

2 квітня на платформі takflix вийшов фільм-концерт «Розділові Наживо», в основі якого екранізація однойменного перформансу «роздІловІ» — культового мультидисциплінарного проєкту мистецької агенції «АртПоле».

Вперше перфоманс на основі книги Сергія Жадана «Вогнепальні й ножові» презентували у грудні 2012 року в Івано-Франківську та Києві. З того часу виступи відбулися в різних локаціях, від Бахмута й Станиці Луганської до Варшави й Вроцлава. Зйомки фільму-концерту «Розділові наживо» збіглися з рішенням «роздІлових» припинити існування в такому вигляді та складі і стали останнім виступом артистів в Україні, та своєрідною крапкою в одній з численних історій «роздІлових». Тепер «роздІловІ» живуть у новій формі — в інтерактивному публічному просторі на сайті rozdilovi.org та в соціальній мережі Instagram.

CutInsight поспілкувався з авторкою та ідеологинею «роздІлових» та співзасновницею агенції «АртПоля» Ольгою Михайлюк про нові форми проєкту, життя в карантин та майбутні плани.

“РоздІловІ” вже тривалий час знаходяться у мистецькому просторі та виявляють себе у нових формах. Як його автор, ви не втомились від проєкту? Чи не виникало у вас бажання поставити крапку? Наскільки я розумію, такою крапкою мав стати фільм.

Ми кілька разів ставили крапку. І щоразу з цього починався новий етап “роздІлових”. Сам твір, до речі, починається з крапки. Без крапки “і” була би лінією, з крапкою перетворюється на літеру. Навколо літери виникає слово “ніч”, до якого доплітається “ого” й виникає “нічого”. І тут вже постають філософські питання.

Словом, “роздІловІ” — це саме про метаморфози, про переходи між дисциплінами, людьми, станами, словами й розділовими знаками. Ми нічого не планували й не вигадували спеціально. Нічого. Просто реагували на свої настрої та почуття. Все почалося зі слів і знаків у поезії Сергія Жадана, яка трапилась мені “в той самий час в тому самому місці”. Вдячна всесвіту за це ☺ Вона інспірувала мене на створення графічних знаків, музикантів — Олексія Ворсобу й Томаша Сікору — на музику.

Але кожна з дисциплін розвивається, кожен з нас — авторів — також. Отже, в певний момент стало зрозуміло, що на цьому етапі ми маємо розійтися й побути кожен сам на сам — з музикою, з поезією, з візуальними образами. Натомість “роздІловІ” продовжили жити своїм життям у вигляді сайту та інсталяції. Долучилися люди, які допомагають існувати їм у нових вимірах, Дмитро Лідер — у віртуальному, Саша Московчук — у вигляді  об’єктів, Сергій Пілявець — в анімації. В усіх випадках основу складають слова й малюнки, які протягом кількох років створювалися в різних ситуаціях і локаціях. Шкода, що не можу зараз запросити до Музею Шевченка, де знаходиться наша інсталяція разом з багатьма прекрасними роботами в рамках виставки “Століття української абстракції”. Натомість, поки музеї зачинені, люди приєднуються до сторінки в інстаграмі й вчаться #чутизнаки.

роздІловІ
роздІловІ

Зараз “роздІловІ” існують в інтерактивному просторі. Чи складно було його адаптувати? І як ви взагалі ставитесь до діджиталізації? Ви прихильник її чи все ж таки вважаєте, що ніщо не замінить особистого спілкування?

Ми не “адаптували”. Сайт існує вже не перший рік. На певному етапі зрозуміли, що хочемо ділитися створеним не тільки під час виступів, які траплялися вкрай рідко. Ми живемо в різних країнах, тому часто обговорення, обмін віршами й музикою, суперечки й прийняття відбувалися онлайн. Безумовно, це вимагає більших зусиль, ніж, скажімо, під час перебування на спільній резиденції, коли всі мають одне завдання й готові до взаємодії. Після турів зазвичай дуже швидко всі переходять в режим “минулося–забулося”. Я усвідомлювала, що має бути щось надзвичайне, здатне захопити увагу навіть на відстані, навіть коли працюєш над іншим проєктом і з іншими людьми, щоб захотілося зробити паузу. Власне, для того й існують розділові знаки, для того і існують “роздІловІ”.

Записати альбом, написати список треків і викласти в мережу здавалося не дуже гармонійним віддзеркаленням “роздІлових” у віртуальному просторі. Отже, якийсь час ми шукали форму життя проєкту офлайн.

Навіть пам’ятаю, як це сталося — після однієї з репетицій, де були музиканти Олексій Ворсоба й Влад Креймер та я, раптом прийшла ідея. Це був доволі складний період. Влад з Донецька, на той час він вже виїхав, але не дуже визначився з позицією. Зі мною було зрозуміло, я тільки повернулася з окупованих територій. І от ми зустрілися в Мінську, щоб репетирувати. Я вперше тоді взялася за перо. Репетиції вийшли напрочуд продуктивними. І щоб ми добре запам’ятали нашу зустріч, Олексій вирішив показати нам Мінське море (ага, таке існує!). Ми дивилися на птахів, і розмовляли про можливі алгоритми майбутнього існування в віртуальному просторі. На моєму аркуші зі списком треків Влад побачив виділені слова — “любов”, “ніжність”, ще “ніч” і “нічого”. Вирішили, що саме за ними мають прокладатися маршрути. Але як саме?

В Києві я поговорила про це з Дмитром Лідером, і він запропонував геніальний варіант — сайт, на якому музика, текст, графіка тепер живуть і взаємодіють. І головне — він має інтерактивні функції й той елемент ірраціональності, непередбачуваності, який особисто мені дуже потрібен.

Враховуючи ситуацію зі світовою пандемією та глобальними змінами звичного устрою, є передумови, що врешті-решт світ піде в онлайн. Вас це не лякає?

роздІловІ
роздІловІ

На цьому питанні згадала школу. Я не любила відповідати публічно. На більшість запитань мала відповіді, але мені здавалося трохи принизливим те, що я маю доводити це перед усіма. Думаю, якщо вчилася б зараз в школі, то надзвичайно зраділа би дистанційній освіті. Вона дає свободу рухатися за своїм маршрутом, можливо, вивчати навіть більше й глибше, ніж того вимагає саме цей вчитель саме цієї школи. Живе спілкування – це прекрасно. Але коли в тебе є свобода обирати співрозмовників.

Я вже згадувала, що багато працювала онлайн, зокрема, над “роздІловими”. Безумовно, сценічний акт відрізняється від сайту чи фільму, але не за інтенсивністю сприйняття. Це просто різні твори. Над ними по-різному працюють, різні деталі й акценти стають важливими, по-різному активізуються механізми уяви й пам’яті та ін.

Технофоби можуть сказати, що катарсис неможливий у онлайн-взаємодії з твором. Я не погоджуюся, адже треба розрізняти твори. Скажімо, я дуже люблю абстрактний експресіонізм, американців Джексона Поллока, Марка Ротко, Агнес Мартін та ін., пройшла кілька онлайн-курсів, вивчаючи їх, передивилася масу альбомів і робіт в інтернеті, а минулого року – абсолютно випадково – натрапила на виставку в Римі. І так, тільки безпосередньо дивлячись на полотно, я відчула той самий “екстаз і трагедію”, про які пише Ротко. Таких сильних переживань траплялося кілька в моєму житті. Але зараз я говорила саме про живопис.

роздІловІ
роздІловІ

Натомість, існує література. Це дивовижне явище сполучення знаків абетки в слова, а слів — в речення. І завдяки цим сполученням люди готові любити й злоститися, хотіти й не вірити, відмовляти й повертатися. Це — диво. А існує поезія, ірраціональніша в своїх поєднаннях. А існує графічна поезія, і зараз одним з її напрямків є відеопоезія. Це поєднання відео і тексту. Моє відео на вірш Юрія Андруховича, наприклад, було в програмі фестивалю відеопоезії Zebra в Німеччині.

Цього року, як і решта івентів, він імовірніше за все не відбудеться, але це не зупиняє авторів. Нові роботи можна подивитися й обговорити онлайн. І деякі з них надзвичайно потужні. Можливо, їх навіть краще дивитися сам на сам.

От і “роздІловІ” завдяки своїм віртуальним проявам зараз виростають у щось більше ніж проєкт — це спільнота, що виникла навколо одного перформансу. Movement. “роздІловІ” об’єднують — багатьом подобається цей оксюморон. Синтез слів, графіки, музики, тактильних відчуттів і новітніх технологій, лишається позачасовим і пропонує зупинитися й  заглибитися. Зараз — коли всі раптом опинилися “на паузі” — це особливо актуально. Сподіваюся, у нас все вийде.

Але офлайн проєкт також існує? Як-то березневий перфоманс в Національному музеї Тараса Шевченка. Чи плануєте продовжувати “Розділові” у такому форматі?

роздІловІ
роздІловІ

Так, безумовно. Адже “роздІловІ” — це ще й велике дослідження. Виявилося, наприклад, що в “Заповіті” Шевченка двічі зустрічаються три крапки. В поєднанні з довгим і впевненим тире це народжує потужний графічний образ. Готуючись до перформансу, я багато відкрила  для себе — і в Шевченкові, і в поєднанні кольорів, і в мистецтві розставляти розділові знаки. І це лише початок. Є дискусія. Є спільне переживання й необхідність подальших пошуків.

І йдеться не тільки перформанси. Цікавою офлайн-подією була зустріч перекладачів, що працювали над текстами розділових різними мовами — італійською, німецькою, французькою, англійською, польською, чеською. Агенція АртПоле провела її в Києві. Унікальний досвід спілкування. Усамітнення й онлайн-існування для професії перекладача є природнім. І тут нам довелося разом шукати спосіб зробити сучасну українську поезію ближчою для читача в іншій країні. Важливими стали нюанси мови й світосприйняття кожної з країн. Ми провели в спільній дискусії три дні. І продовжуємо спілкуватися зараз. Готуємо фільм про нові способи перекладу. Один з віршів “роздІлових” зробили відеопоетичним. От він, скажімо,  італійською. Про порт. Добре пам’ятаю, як виводила “така тривога, що краще до ранку триматися разом” різними мовами. Тримаємося.

Але хочеться зустрітися знову, продовжити роботу лабораторії, й, крім онлайн-зустрічей, показати виставку в різних дивовижних локаціях. Працюю зараз над нею. Із закінченням карантину — чекайте.

Те, що відбувається з “Розділовими” — це виключно ваше бажання, чи ви рухаєтесь згідно з запитами та бажань аудиторії?

РоздІловІ — це щось протилежне мас-маркету. Нам завжди давали багато порад, як збільшити аудиторію. При цьому ті, хто радить, здебільшого не готові розуміти, що проєкт може і не претендувати на масового споживача, але дбати про якість висловлення.

Намагаюся бути уважною до світу навколо. “роздІловІ” — відкритий недовимовлений проєкт. Він завжди наповнювався ідеями, словами, образами людей, що в нього потрапляли. Отже його нові прояви можуть залежати від зустрічі з новим автором. Навіть якщо між нами відстань в сто років, і ця зустріч трапляється, скажімо, через моє прочитання його щоденника, не всі аркуші якого збереглися.

Оля, ви творча людина, але проєкт вже не тільки про творчість — це і робота з перекладами, і адаптації в інтерактивні формати, і робота з діджитал-майданчиками. Гадаю, на вас, як на автора, лягає відповідальність щодо затверджень, узгоджень, рішень. Як ви ставитесь до цієї частини вашої діяльності?

Я намагаюся довіряти☺ Над цим працює ціла команда талановитих людей, кожен з яких є професіоналом у своїй сфері. Все, що нас об’єднує, — це бажання шукати, відкривати, чути знаки. Далі — нюанси онлайн-роботи, про які ми говорили. Проте наша дивна, нетрадиційно організована модель взаємодії лишається  життєздатною. І це надихає.

Проєкт ваш та Агенції АртПоле, співзасновницею якої ви є. Я так розумію, що він не перший і не останній в портфоліо агенції? Чим ви вже пишаєтесь та що плануєте?

Так, АртПоле створює інноваційні мистецькі проєкти, зазвичай інтердисциплінарні, до яких запрошує митців з різних країн і різних сфер. Твори, якими пишаємося, — вистава “Альберт, або найвища форма страти” за участі Юрія Андруховича, контрабасиста Марка Токаря та співачки Уляни Горбачевської. Ми показали її кілька десятків разів в дуже різних локаціях — в костьолі, на площах, в театрах і на індустріальних об’єктах.

Люблю проєкт GRANICA. В ньому взяли участь 5 українських і 5 польських митців. В основі — мистецтво перформансу. Хочеться, щоб він продовжився. Як, зрештою,  і проект “ПроКрим”, “ВХІДнаСХІД” та Sum of Sun. Всі вони пов’язані з дуже важливими для мене територіями й людьми. В усіх є потенціал на подальший  розвиток. Далі буде. Більше на artpole.org

Ольга Михайлюк:
Ольга Михайлюк: “роздІловІ”

ЧИТАТИ ЩЕ

Ірина Федишин: сексуальні фото

Ірина Федишин – українська виконавиця, яку часто називають Примадонною Галичини та голосом Західної України. Вона не лише відома своїм талантом, а й збирає величезні зали...

Тіна Кароль: сексуальні фото

Тіна Кароль — одна з найбільш яскравих постатей сучасної української естради. Її життя та кар'єра є прикладом вражаючої сили волі та неперевершеного таланту. Протягом років...

Хороша погана дiвчинка: найбільш сексуальний трилер року

"Хороша погана дівчинка" (Babygirl) — американська еротична драма, знята режисеркою Халіною Рейн у 2024 році. Головні ролі виконали Ніколь Кідман і Гарріс Дікінсон. Фільм вперше показали...

Найкращі вбрання Кейт Міддлтон, нової принцеси Уельської

Кейт Міддлтон, яка нещодавно отримала титул принцеси Уельської, намагається виглядати бездоганно завжди, а тому підбирає свій гардероб з особливою ретельністю. В окремих випадках дизайнерське вбрання...