Французьке кіно просто обожнює творчих людей. З року в рік в цій країні виходять десятки фільмів, які ідеалізують письменників, художників, акторів та інших представників творчих професій. Одна з таких картин – трагікомедія «Моя собака ідіот», яка дає красномовний рецепт «як споганити своє життя», а потім (як доповнення) наспіх дає кілька порад, як за допомогою творчості вирулити з цієї життєвої кризи.
Починається ця історія з відчаю. Головний герой – письменник, який 25 років тому випустив успішний роман і після цього жодного разу навіть не наблизився до свого тодішнього успіху. У нього четверо дітей і дружина. Їх шлюб покрився безліччю тріщин, які дружина заклеює антидепресантами. Діти знаходяться в тому віці, коли починають робити перші самостійні кроки в дорослому житті. Однак, вивалюючись з батьківського гнізда, жодному з них не вдається відразу злетіти. І якщо дружина головного героя від цього починає нервувати ще більше, то головний герой лише веде байдужий облік: «Чотири мінус один… мінус два… мінус три…» Незабаром, правда, письменнику судилося дорахувати не тільки до нуля, а навіть піти в мінус. Іншими словами, пробити дно своєї кризи.
Ці події показуються в картині з лихим гумором і супроводжуються колючими дотепними висловами. Будь це східноєвропейське кіно, то фільм переповнився би дрімучим депресняком, криками й бійками. Однак у цьому випадку всі ці шторми повсякденного життя супроводжуються ліричними переживаннями, а замість скандалів ми бачимо інтелігентне мовчання.
Паралельно в житті головного героя з’являється величезний пес. Один із синів письменника дає йому кличку Ідіот. А незабаром стає зрозуміло, що ця собака любить чіплятися до будь-якого зустрічного й імітувати з ним статевий акт. За це письменник і полюбив пса. «Ідіот – переможець. Він сильний і розриває свою жертву. Але перед тим як загризти супротивника, пес попередньо його трахне!» – захоплюється письменник. Головний герой сам мріяв би вести себе таким же чином. Однак у нього в останні 25 років не було жодного успіху і він завжди опинявся на боці тих, хто програв. Так що коли його життя остаточно покотилося під укіс, то цей Ідіот став для нього джерелом натхнення.
Поряд з безліччю переваг цієї стрічки (дивовижна акторська гра, спритна дотепність у репліках, елегантно збудовані кадри…) в ній є один дуже прикрий недолік. Недолік, який, може перекреслити всі «плюси». Це оманливість фільму. Немов авторам картини «Моя собака ідіот» дуже хотілося ідеалізувати творчу людину в особі головного героя. Тож навіть найбільш згубні його риси (зради дружині, нехтування дітьми, безгосподарність, цинізм по відношенню до всіх оточуючих) у картині показуються не більш ніж як непорозуміння. Автори стрічки поспішають виправдати буквально будь-який недолік протагоніста.
Адже буквально всі життєві проблеми протагоніста відбуваються частково з його особистої вини. Він забив на виховання дітей і їх долі пішли шкереберть. Він не приділяв уваги своїй дружині і вона відвернулася від нього. Він вважав за краще в мріях відлітати в минуле і повністю віддаватися спогадам про свою креативну молодість. Тому в реальному житті – тут і зараз – він постійно стикався з образливим розчаруванням.
До того ж у стрічці багато разів підкреслюється просторий багатокімнатний будинок на березі моря зі стильними інтер’єрами, в якому живе письменник. Крім того, його дружина, наскільки видно з сюжету, ніде не працює, а діти відчувають себе досить благополучно. Матеріальний достаток письменника-невдахи, який 25 років тому написав один успішний роман і після цього не випустив нічого путнього, в стрічці явно завищують. Дуже грубо завищують.
У загальних рисах сюжет фільму будується за схемою: спочатку головний герой сам собі створює купу проблем, потім пише роман, в якому скаржиться на те, яке в нього нещасне життя, отримує оплески від видавця і знову стає щасливим. Таким чином, він втрачає сім’ю, але отримує творчу реалізацію. Пускає на свавілля чотирьох дітей і дружину, щоб залишитися на самоті і впитися своїм відчаєм. І ці деструктивні негаразди показується в картині, як вища мета.
У найбільш емоційній сцені картини від головного героя тікає собака. За вікном ллє злива і протагоніст вибігає на вулицю, щосили вигукуючи кличку пса. Але до кого насправді звертається ця людина, що з власної волі втратила абсолютно все і бігає під проливним дощем, кричачи в пітьмі «Ідіот! Ідіот! Ідіот!»? Чи не до себе самої?