Кожна повноцінна кінематографія обов’язково випускає фільми, присвячені наймасштабнішим актуальним подіям у житті своєї країни. Нещодавній Чемпіонат світу з футболу відобразився на широких екранах бразильським альманахом короткометражних фільмів «Ріо, я люблю тебе». А кожні президентські вибори чи ураган у США лишаються в історії кіна відповідним фільмом.
Вітчизняне кіно у цьому плані до минулого року лишалося у стані глибокої сплячки. Ані крах радянської імперії, ані боротьба з наслідками Чорнобильської катастрофи, ані зашкалюючі пристрасті у політичному житті України майже не відображалися у нашому кіні.
Лише у по окремих випадках вітчизняна кіноіндустрія розродилася фільмами про актуальні події. Солодка мелодрама «Помаранчове небо» Олександра Кірієнка розповіла про події 2004 року, альманах документальних короткометражок «Поза Євро» (2012) був присвячений Чемпіонату Європи з футболу. Правда, обидві ці картини – лише блідий додаток до тих чи інших сторінок історії.
Розбудити український кінематограф вдалося Євромайдану. Альманах «Вавілон 13», що документував події революції гідності від першого її дня. Стриманий шедевр Сергія Лозниці «Майдан», який відсторонено показав події зими 2013-2014 років. Ціла низка короткометражок, які хлинули в інтернет-простір від кінематографістів-аматорів. Усі ці стрічки засвідчили, що наше кіно може у найкоротші строки презентувати художнє переосмислення актуальних подій. Чи не у цьому і полягає гідність культури?