«Спочатку було слово. І слово починалось з http:…» Якщо б існувала кібербіблія – вона б починалась саме з цих слів. Першу зернину, з якої згодом виріс інтернет, було закопано в цифровий чорнозем ще в кінці 50-х. Тоді мережа вважалася не більш ніж одним з численних технологічних винаходів. А вже сьогодні ця інформаційна імперія заполонила більш ніж третину людства. Якщо ж брати до уваги лише цивілізовану частину людства, то й набагато більше.
Розширення мережі відбувається прямопропорційно з її заглибленням у свідомість кожного окремого індивіда. Інтернет-простір став частиною буквально усіх видів свідомої діяльності людини. Якщо ж в майбутньому нейрофізіологи на пару з біоінженерами створять технологію, яка контролюватиме сновидіння, то мережа увійде й у людське підсвідоме.
ХХ століття пройшло під гаслом «Прискорюйся!» В політиці, війнах, економіці, спорті та й, навіть, мистецтві першість отримував лише той, хто діяв швидше за інших. Перегони у озброєнні між супер-державами. Конвеєрні виробництва і броунівський рух фондових бірж. Олімпійські рекорди, встановлені завдяки допінгу, який не встигали розпізнавати хіміки. Нескінченне новаторство у мистецтві, яке ледь не щодня породжувало нові стилі, жанри чи техніки.
ХХІ століття – дистанція вже не для людини чи машини, а для інформації. Якщо до цього стан речей у світі визначали конкретні матеріальні речі, то сьогодні – абсолютно нематеріальна інформація. Показовим в цьому плані є перепрофілювання таємних підземних складів, які ще кілька десятиліть тому були переповнені боєголовками, а сьогодні – уставлені рядами комп’ютерів та серверів. Інформація стала більш загрозливою за уран чи тротил.
У вересні цього року в Блафдейлі (штат Юта, США) почав працювати секретний комплекс, який відслідковує, перехоплює, дешифрує, аналізує та зберігає дані зі супутників, а також усіх видів кабелів, що передають місцеву, національну та міжнародну інформацію. На створення цього «Великого брата» з бюджету США виділили $2 млрд.
Абсолютно вся культурна та історична спадщина людства з моменту появи первісного малюнка на стіні печери, вміщається на сервері, розміром з житлову кімнату. Тож, бажання абсорбувати в Блафдейлі дані про абсолютно всю діяльність людства, пов’язану з використанням цифрових технологій, – більш ніж здійсненна.
В цьому полягає одна з ключових особливостей сучасної культури, яка зосереджена водночас як на теперішній епосі, так і на всьому спадку минулих століть. До ХХ століття культурна пам’ять мала лінійне спрямування. …Ренесанс – Маньєризм – Бароко – Класицизм – Ампір – Модерн… епохи зміняли одна одну. І для кожного століття попередній досвід був не більш ніж бекграундом для створення свого унікального стилю. А з появою настільки універсального простору, як інтернет, картина культурної пам’яті – це вже не лінія, а хмара, породжена техногенним циклоном. Прояв кожної епохи в цій хмарині інформації – не історичний документ, а один з численних знаків сьогодення.
Цифрова матерія виткана з найменших одиниць інформації, так само, як світ складається з електронів. Тож якщо матеріалізувати всі ті п’ять мільйонів терабайт пам’яті, які вміщає загальносвітовий інтернет-сервер, то виросте щось на кшталт Вавилонської вежі. За біблейською легендою, саме через проблему «різномов’я», перша спроба звести таку вежу і закінчилась невдачею. Тож сьогодні мережа стала своєрідною лабораторією, в якій винаходиться нова універсальна мова, якою розмовлятимуть абсолютно всі люди на планеті.
Ключовим елементом в новій мові, яку вже почала породжувати теперішня глобалізація, буде не слово (на якому і трималася наша цивілізація до сьогодні), а візуальний образ. «Останні вісім тисяч років людством керували ті, хто вмів маніпулювати текстом. Вони створили всі наші книжки. Вони створили нам взірці поведінки. Як загорнути немовля чи побудувати броненосець. Як керувати своєю поведінкою чи м орал лю. Все зводиться до слів, слів, слів… Однак сьогодні у нас існує чудова можливість виховати себе наново. І нарешті осягнути візуальну грамотність…» – невтомно повторює пророк сучасного кінематографа Пітер Грінуей у своїх численних лекціях, які він читає по всьому світі.
З легкістю перейти від вербальних до візуальних образів допомагає технологічний розвиток. «Перша ластівка» цієї тенденції – покоління YouTube. Люди, які вміло користуються мережею, активно розповсюджуючи між собою візуальний контент. В наші дні у високорозвинутих країнах середньостатистичний офісний працівник, який має вихід в інтернет на робочому місці, щоденно переглядає 30 відео на YouTube.
Завдяки камерам, вмонтованим в більшість мобільних телефонів, цей ресурс взагалі став каналізацією колективної пам’яті. Люди по всьому світі регулярно зливають у нього візуалізовані продукти власної чи чужої життєдіяльності.
Ця відео-епідемія почалась не тільки через те, що стали доступними технології, завдяки яким можна фільмувати і показувати широкому загалу буквально все що завгодно. Першочергова причина цього полягає у тісноті свого буття, яку приречені переживати більшість людей.
З одного боку це тіснота вербальності, вирватися з якої людям дають можливість технології. З іншого – буквально фізична тіснота. Перенасичені міста, які всмоктують в себе мільйони людей, лишають останнім досить вузький простір для існування. Тож інтернет-технології – це можливість компенсувати середньостатистичному індивідові брак вільно місця.
Цифрова реальність для багатьох з них стає кольоровою альтернативою сірій буденності. Створюючи собі аккаунти в соціальних мережах і аватари у віртуальних іграх, все більше і більше людей починають отримувати левову частку своїх позитивних емоцій саме від віртуального, а не від реального світу.
Відмовитись одного дня від інтернет-реальності для таких індивідів – все одно, що зняти зі свого вбогого життя глянцеву упаковку. Скинути скафандр ілюзорності, в якому дихав звеселяючим газом, та знову звикати до чистого повітря.
Апофеозом віртуальної ілюзії стала можливість віртуально спілкуватися з померлими. Спеціально розроблена програма аналізує всі данні про людину, які містяться на її аккаунтах в соціальних мережах. І після цього розробляє алгоритми подальшого життя покійника. Тож друзі можуть продовжувати слідкувати за тим, як їх товариш час від часу вивішує на своїй сторінці фото з того чи іншого курорту, на якому він нібито відпочивав, як він «лайкає» статті в пресі чи навіть віртуально спілкується зі своїми знайомими…
Хронічне бажання індивіда втекти від біологічного року часто призводило до абсурдних винаходів. В попередні епохи ілюзію, яка б відволікала від фатальності людського життя, створювало мистецтво. Перефразовуючи Ніцше, «люди звертаються до мистецтва, щоб не з’їхати з глузду». Сьогодні ж цю функцію багато в чому перебрала на себе інформаційна мережа.
Бажання втопити своє існування у віртуальній ілюзії закладає фундамент для технологічного Олімпу, на якому поселилася кібермуза. Поки що це божество визнають не всі. Проте медіа-мистецтво, покровителем якого вона виступає, має всі шанси бути офіційно визнаним новим видом мистецтва. Таким чином це вже буде друге після кінематографа мистецтво, яке не переродилося з повсякденних ритуалів, а було створено штучно.
Та разом з народженням нового виду мистецтва, технологічна епідемія, що заполонила світ, провокує вже існуючі види мистецтва шукати протиотруту. Так, 3D-принтер от-от посягне на ремесло скульптора. А вміння штучного розуму писати художню літературу вже породило сотні книжок. Роль людини в такому разі зводиться до генерації ідей. В той час як їх реалізація/матеріалізація доручається машинам.
З іншого боку, технологізація відкриває додаткові простори для пошуку нових шляхів у розвитку мистецтва. Так, живопис, який ще у середині ХХ століття зайшов у глухий кут мінімалізму, разом з тотальною комп’ютеризацією, отримав додатковий імпульс для пошуку нових стилів. Ну, а щодо кінематографу, то на думку багатьох авторитетних кіно мислителів, тільки завдяки розвитку високих технологій він нарешті й отримав можливість відійти від впливу театру й літератури. Адже й по сьогодні кіно мова, нажаль, лишається своєрідним міксом цих двох видів мистецтва.
«У світі з’явився абсолютно новий феномен. Нова «свята трійця»: лептоп, мобільний телефон і камкодер. Таким чином тепер абсолютно всі можуть приймати участь в акті творіння. Це та демократична амбіція, якої прагло суспільство – бути не тільки глядачем, але й творцем… Нарешті з’явиться справжнє кіно. Адже все, що існувало в попередні сто років – не більше ніж ілюстративна казка для дорослих», – провокаційно заявляє Грінуей.
Кожен, у кого в кишені лежить смартфон, володіє технікою, якої свого часу було достатньо Федеріко Фелліні, щоб знімати свої ранні шедеври. Та незважаючи на це, лише одиницям з тих багатомільйонних власників смартфонів вдається зняти настільки ж цікаве кіно. Словом, під владу інтернет-химери не підпадають такі духовні речі, як талант і натхнення.
Вагомість віртуального світу розростається із року в рік. Цифровий світ – це вже не тінь матеріальної реальності, а альтернативна дійсність, подорожі в яку регулярно здійснює більш ніж третина населення світу. Наша цивілізація починає розгойдуватися між реальністю та віртуальністю. Перша виражається через слова, друга – через візуальність. І перехід від першого до другого знаменує початок переродження нашої цивілізації.
P. S.
Кілька років тому на території Київського Політехнічного Університету відкрили перший на території України пам’ятник, який розповсюджує сигнал Wi-Fi. Автори цього восьмиметрового творіння Єгор і Микита Загура назвали його «Новий Прометей».
Спочатку було слово. І слово починалось з http:…